Південь України десятиліттями звик сприймати воду як щось постійне: Дніпро, Південний Буг, Дунай, великі водосховища, канали та тисячі гектарів зрошуваних полів. Але за останні роки ця система почала змінюватися настільки швидко, що питання “чи вистачить води?” вже перестає стосуватися далекого майбутнього.

“Хвиля Інфо” проаналізувала актуальні дані Укргідрометцентру, Держводагентства, Національної академії наук України, регіональних водогосподарських установ та дослідження науковців щодо Херсонської, Миколаївської, Одеської та Запорізької областей.

Проблеми у кожному регіоні різні, однак вони дедалі помітніше складаються в одну картину: Південь стає вразливішим до дефіциту води, а наслідки війни накладаються на довгострокові кліматичні зміни.

Особливо показовим став 2026 рік. Через маловоддя Держводагентство протягом літа та на початку осені неодноразово запроваджувало тимчасові обмеження спеціального водокористування. Чергові обмеження набули чинності 18 вересня. Питного водопостачання населення вони не стосувалися, однак сам факт таких рішень свідчить, що нестача води вже має практичні наслідки для економіки.

Вода вже перестає бути гарантованою

Найпомітніша зміна відбулася на Херсонщині після руйнування Каховської ГЕС. До катастрофи Каховське водосховище було основою величезної системи водозабезпечення та зрошення південного степу.

За даними Херсонської обласної військової адміністрації, після руйнування Каховської ГЕС понад 300 тис га зрошувальних систем залишилися без води, а збитки меліоративної інфраструктури оцінюються більш ніж у 5 млрд доларів.

Для регіону це означає значно більше, ніж втрату можливості поливати окремі поля. Вода була частиною цілої економічної системи, від якої залежали сільське господарство, населені пункти, промисловість та зайнятість у громадах.

Водночас руйнування Каховської ГЕС – не єдина причина майбутніх проблем. Кліматичні моделі для південних регіонів передбачають подальше зростання температури та збільшення ризику дефіциту опадів.

Тобто навіть після завершення війни Південь може існувати вже в інших природних умовах, ніж ті, до яких регіон звик протягом попередніх десятиліть.

Миколаївщина демонструє інший сценарій. Тут головним джерелом залишається Південний Буг, але його водність у 2026 році падала до надзвичайно низьких значень.

За даними Укргідрометцентру, в серпні біля Тростянчика водність Південного Бугу впала до 7% норми і стала нижчою за екологічну витрату. На інших ділянках річки вона переважно становила близько 20-22% норми.

Сам Миколаїв при цьому отримав важливий страховий механізм – новий магістральний водогін від Південного Бугу.

Нова система включає двонитковий трубопровід загальною протяжністю 67,8 км і розрахована на централізоване водопостачання понад пів мільйона людей.

Це суттєво підвищує стійкість міста, однак водогін не створює додаткової води у самій річці. Якщо водність Південного Бугу зменшується, виникає вже інша проблема: як розподіляти наявний ресурс між населенням, природними екосистемами, промисловістю та сільським господарством.

Ще один сценарій розгортається на півдні Одещини.

Там проблема полягає не у зникненні одного великого водосховища, а у складному підтриманні цілої системи Придунайських озер. Катлабуг, Китай, Ялпуг, Кугурлуй та інші водойми мають значення для водопостачання, сільського господарства, рибальства та природних екосистем.

У періоди, коли рівень Дунаю достатній, частина води може надходити до озер природним шляхом. Коли річка падає нижче необхідних відміток, система дедалі більше залежить від насосних станцій, каналів, електроенергії та справності гідротехнічної інфраструктури.

При цьому сам Дунай також не можна вважати необмеженим джерелом. За даними Укргідрометцентру, у серпні 2026 року середньомісячні витрати води на українській ділянці Дунаю становили приблизно 34-42% серпневої норми, а низькі рівні води впливали навіть на судноплавство.

Зникає не лише вода – змінюється сама земля

Для Херсонщини одна з найнебезпечніших частин цієї історії може бути майже непомітною для людини, яка просто дивиться на поле.

Зникнення звичного зрошення змінює температурний і водний режим ґрунту. Науковці фіксують виснаження ґрунтової вологи, сильніше нагрівання поверхні, погіршення стану рослинного покриву та деградаційні процеси.

За даними Херсонської ОВА, на досліджуваних територіях порушення рослинного покриву призводило до значного посилення нагрівання поверхні землі. Також фіксувалися прискорена втрата ґрунтової вологи, вторинне засолення та осолонцювання.

На окремих ділянках фіксувалися виходи солей безпосередньо на поверхню.

Це особливо важливо через специфіку південного землеробства. Вода тут не просто збільшувала врожайність конкретного поля – десятиліттями зрошення впливало на весь мікроклімат аграрних територій.

Дослідження Херсонського державного аграрно-економічного університету показало, що зрошення сприяло підвищенню біокліматичної стійкості території у 1,7 раза, а врожайності сільськогосподарських культур – у 2-2,5 раза.

Після втрати іригаційного регулювання дослідники зафіксували істотне скорочення площ активної вегетації та більш ніж дворазове падіння хлорофільної активності рослин.

Оцінене зниження врожайності становило 30-45% у 2024 році та 70-90% у 2025 році.

Але ситуація має і несподіваний бік.

Колишнє дно Каховського водосховища не перетворилося на суцільну пустелю. На значній частині території відбувається природне заростання. Формуються рослинні угруповання, особливо біля старих русел, залишкових водойм та зволожених ділянок.

У результаті одночасно можуть відбуватися два на перший погляд протилежні процеси.

Саме тому суперечку про майбутнє Каховського водосховища не можна звести до простого вибору “відбудувати все як було” або “нічого не робити”.

На рівні Басейнової ради Нижнього Дніпра розглядалися різні сценарії майбутнього території. Один із них передбачає створення природно-штучної екосистеми з частковим наповненням водою приблизно 66% колишнього ложа та формуванням лучно-болотних і лісових біотопів приблизно на 34% площі.

Це не затверджений план відновлення, а один із науково обґрунтованих сценаріїв, які обговорюються.

Існують також альтернативні джерела води: підземні горизонти, повторне використання очищених стоків, локальні системи накопичення та, теоретично, опріснення морської води.

Але кожне з цих рішень має власні обмеження. Потрібно враховувати запаси підземних вод, їхню мінералізацію, ціну електроенергії, масштаб необхідної інфраструктури та можливі екологічні наслідки.

Яким може стати Південь у 2035 році

Намалювати точну карту Півдня через десять років зараз неможливо. Занадто багато залежить від війни, деокупації, майбутнього Каховської системи, клімату, інвестицій та того, які рішення держава ухвалить щодо водного господарства.

Проте вже зараз можна побачити кілька різних сценаріїв.

Для Херсонщини йдеться далеко не лише про знамениті кавуни чи помідори.

Від доступності води залежить, які культури взагалі буде економічно вигідно вирощувати, скільки коштуватиме гектар землі, чи повернуться великі фермерські господарства та скільки робочих місць матимуть сільські громади.

Від відповіді залежатиме не лише те, якими будуть степи, річки та озера.

Від неї залежить, де вирощуватимуть овочі, скільки коштуватиме їх виробництво, які села матимуть економічне майбутнє, якою буде ціна води та наскільки комфортно буде жити у великих південних містах.

Якщо раніше вода була інфраструктурою, яку більшість людей просто не помічала, то вже у наступне десятиліття вона може стати одним із головних ресурсів, що визначатимуть майбутнє всього українського Півдня.