39-річний Володимир Тука з Херсона до повномасштабного вторгнення вів активне творче життя: був дитячим аніматором, танцював, виступав у студії “Джин-Рох”. Після початку окупації залишився у місті, виходив на мітинги, а згодом двічі намагався евакуюватися. Під час другої спроби на блокпості в його рюкзаку знайшли український прапор. Після побиття росіянами Володимира та його друга відправили автостопом до Одеси.

З актором спілкувались журналісти Вгору.

В Одесі чоловік пережив нову втрату – помер його близький друг Віктор, який через дефіцит ліків у Херсоні не зміг продовжити лікування. Цей удар, як і попередні, лише посилив рішучість Володимира долучитися до війська. Він пішов до військкомату, хоча досвіду служби не мав, і потрапив до 79-ї десантно-штурмової бригади. Після підготовки його відправили на Донеччину, де він вперше потрапив під щільні обстріли.

Свої перші бої Володимир зустрів у Мар’їнці. У складі невеликої групи він опинився на передовій, фактично поруч із позиціями ворога. Під час одного з боїв втратив побратима й сам отримав поранення – куля влучила в плече. На щастя, судини не були пошкоджені, тож вдалося вижити. Після 41 дня лікування на Київщині він повернувся до підрозділу, але вже в Красногорівці почалися проблеми з психікою: панічні атаки, страх, галюцинації.

Зіткнувшись із психологічним виснаженням, Володимир звернувся до командування. Після проходження ВЛК його перевели до тилового підрозділу. Саме там він повернувся до творчості, яка, за його словами, стала своєрідною терапією. У нього з’явилась ідея створити сценічний етюд про загиблого побратима Максима. Згодом ця ідея переросла у п’єсу, написану в межах проєкту “Театр ветеранів” у Театрі драматургів у Києві.

П’єса, що базується на реальних подіях, стала формою переосмислення фронтового досвіду. Її прочитав головний режисер Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Куліша Сергій Павлюк. Він запропонував не лише поставити моновиставу за текстом Володимира, а й довірив йому виконання головної ролі. Так з’явився “Одноденний герой” – вистава, присвячена всім військовим, які загинули у свій перший бойовий день.

Під час служби Володимир неодноразово став свідком загибелі бійців через мовне непорозуміння. Один з епізодів, що його вразив, – коли український військовий відповів на пароль російською і був застрелений побратимами. Це стало для Володимира особистим доказом: мова на передовій має значення. Він переконаний, що російська мова небезпечна на фронті, і такі випадки не поодинокі.

Я переконаний, що кожен, хто взяв до рук зброю на захист країни, – герой. Навіть якщо його подвиг тривав лише один день”, – говорить Володимир Тука. Він сподівається, що “Одноденний герой” стане способом донести до суспільства біль, втрати й силу духу українських військових, а для побратимів – формою емоційної підтримки та реабілітації через мистецтво.