Дагман Ілліна народилася в Узбекистані, але з 1989 року жила у Херсоні, на батьківщині своєї матері. Спочатку працювала на заводі скловиробів, потім за кордоном, а останні роки – в Херсоні. В лютому 2022 року разом із чоловіком і двома доньками вона опинилася в епіцентрі обстрілів.

Своєю історією Ілліна поділилася з виданням “Є”.

“Ми жили поряд з Антонівським мостом. Почалося щось неймовірне: вибухи, літаки над головами, стрілянина. Було дуже страшно”, – згадує Ілліна.

Наступного дня кум вивіз їх до села Томина Балка. Прожили там 2 тижні – виживали завдяки допомозі місцевих. Але спроба повернутись у місто закінчилася зіткненням із російськими танками.

“Ми молилися, щоб вони не стріляли по нашій машині. Коли повернулись у село, згадує: “Ми тоді ховали дітей у коридорі, накривали ковдрами й прикривали собою”, – ділиться Іллінові.

У червні 2022 року троє старших доньок змогли виїхати на підконтрольну територію. Оселились у гуртожитку в Хмельницькому, знайшли роботу. Жінка з чоловіком та молодшою донькою залишалися в окупованому місті – працювала в магазині та допомагала роздавати гуманітарку.

Зрештою, восени 2023 року вона таки виїхала до Хмельницького. Працює вже 7 місяців у місцевому ЖЕКу, донька Вероніка вчиться онлайн у Херсонському ліцеї. Родина облаштувала нове життя, але серце – досі в Херсоні.

“Ми всі дуже хочемо додому. Ми віримо, що Україна неодмінно переможе. Що ми повернемося в рідний Херсон, поїдемо відпочивати в улюблений Залізний Порт… Молимося за нашу землю, за наших Захисників”, – з надією каже Дагман.