Росія дедалі частіше використовує реактивні ударні дрони та комбінує їх із балістичними й крилатими ракетами. Такі атаки мають не лише руйнувати інфраструктуру, а й виснажувати українців постійними тривогами, порушувати звичний ритм життя та посилювати напруження у великих містах.

Водночас сама поява швидших безпілотників не є нерозв’язною проблемою. Україні потрібні не лише нові перехоплювачі, а цілісна система: раннє виявлення цілей, швидка обробка даних, чіткий розподіл відповідальності та можливість знищувати дрони ще до того, як вони дістануться міської забудови.

Особливо гостро наслідки повітряної війни відчуває Херсонщина. Прифронтовий регіон щодня перебуває під ударами російських безпілотників, артилеріїisão та авіації. Попри звіти влади про сотні кілометрів антидронових сіток, наприкінці серпня Росія знищила генерувальне обладнання Херсонської ТЕЦ. Після цього начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін закликав частину жителів за можливості залишити місто.

Авіаційний експерт і аналітик Костянтин Криволап вважає, що проблема полягає не лише в нестачі засобів протиповітряної оборони. За його словами, Україна часто запізнюється з організаційними рішеннями, реагує на вже завдані удари та не готує альтернативну інфраструктуру до прогнозованого знищення великих енергетичних об’єктів.

Про те, навіщо Росія змінює тактику повітряних атак, чому реактивні “Шахеди” стали серйозним викликом, наскільки ефективними можуть бути антидронові сітки, що показало знищення Херсонської ТЕЦ та яким буде наступний етап війни в небі, Костянтин Криволап розповів в інтерв’ю “Хвиля Інфо”.

Змусити міста жити від тривоги до тривоги

Зміну російської тактики Криволап пов’язує з відсутністю у Кремля результатів, на які там розраховували на полі бою. Не досягнувши вирішального успіху на лінії фронту, Росія намагається посилити тиск на Україну іншими засобами.

У попередні роки російська армія системно атакувала електростанції, теплоелектроцентралі, підстанції та лінії електропередач. Однак, наголошує експерт, ці удари не змусили українське суспільство панікувати чи вимагати капітуляції. Українцям було надзвичайно важко, але країна змогла вистояти.

Тепер, на думку Криволапа, Москва прагне зробити життя у великих містах, передусім у Києві, максимально складним і непередбачуваним. Ідеться про атаки, які змушують людей знову і знову переривати роботу, сон, навчання та щоденні справи.

Невеликі групи дронів можуть заходити з інтервалами, продовжуючи повітряну тривогу на десятки хвилин або години. Після короткої паузи з’являється нова група безпілотників – і тривога починається знову. Паралельно Росія накопичує крилаті й балістичні ракети для наступного комбінованого удару.

“Основна мета зараз, на мою думку, – зробити життя у великих містах, особливо в Києві, майже неможливим”, – каже Криволап.

За його оцінкою, Кремль розраховує, що постійна втома, страх і роздратування поступово перетворяться на суспільне невдоволення. Росія намагається використати й внутрішні проблеми України – корупційні скандали, конфлікти навколо мобілізації та кадрові рішення, які залишаються незрозумілими для частини суспільства.

У Москві можуть сподіватися, що під сукупним тиском українці почнуть вимагати від влади поступок або припинення опору. Водночас експерт сумнівається, що ця стратегія дасть Росії бажаний політичний результат.

Він нагадує: російське керівництво вже помилилося, коли розраховувало швидко захопити Київ. Так само воно може помилятися у своїх оцінках стійкості українського суспільства.

Реактивні “Шахеди” знайшли прогалину в обороні

Одним із головних інструментів нового етапу повітряного терору стали реактивні ударні безпілотники. Вони швидші за дрони з поршневими двигунами, залишають менше часу на виявлення та ухвалення рішення, а їхня невелика радіолокаційна помітність ускладнює супровід цілі.

За словами Криволапа, про можливу появу таких апаратів було відомо заздалегідь. В Україні ще кілька років тому існували власні прототипи реактивних дронів, однак тоді вони були надто дорогими для серійного виробництва.

Нині кілька українських компаній працюють над спеціалізованими засобами перехоплення реактивних безпілотників. Частина розробок уже проходить випробування, але перехід від прототипу до масового виробництва потребує часу.

Експерт вважає, що чекати лише на появу серійного реактивного дрона-перехоплювача небезпечно. До системи захисту необхідно залучати всі доступні засоби – винищувальну авіацію, зенітні ракетні комплекси малого й середнього радіуса дії та інші рішення, здатні знищити ціль до її входу в повітряний простір над містом.

За певних умов винищувачі можуть застосовувати проти таких цілей не лише ракети, а й авіаційні гармати. Реактивний дрон, попри високу швидкість, усе одно залишається простішою ціллю, ніж сучасна крилата ракета.

Використання авіації або зенітних ракет може бути дорогим, визнає Криволап. Однак наслідки влучання – загибель людей, руйнування житла та інфраструктури, зупинка роботи підприємств і цілих районів – можуть коштувати значно більше.

“Не можна допускати, щоб ці дрони залітали в місто. Те, що вони можуть там наробити, коштує значно більше”, – наголошує експерт.

Самого перехоплювача недостатньо

Швидкісний дрон потрібно спочатку вчасно побачити. Для цього, пояснює Криволап, необхідно поєднувати різні засоби виявлення: радіолокаційні, інфрачервоні, акустичні та радіочастотні.

Кожен із них має власні обмеження. Радіолокатор може не помітити малу ціль на певній висоті, акустична система залежить від навколишнього шуму, а інфрачервоне обладнання – від погоди та теплової помітності об’єкта. Проте спільне використання різних технологій дає повнішу картину руху повітряної цілі.

Наступний етап – якомога швидше обробити отриману інформацію, визначити маршрут безпілотника та передати дані тому підрозділу, який має найкращі умови для перехоплення. Лише після цього постає питання, чим саме збивати дрон.

Криволап вважає, що головна слабкість України зараз полягає не тільки в нестачі техніки, а й в організації її застосування. Система часто реагує вже після появи нової російської загрози, хоча мала б передбачати наступні кроки противника.

“Ми відповідаємо на виклики росіян, а має бути навпаки. Нам треба створювати виклики, на які будуть змушені відповідати вони”, – говорить аналітик.

Україна вже продемонструвала, що здатна об’єднувати різні засоби протиповітряної оборони. На початку повномасштабного вторгнення країна мала обмежені ресурси, однак згодом отримала від партнерів комплекси різних типів і змогла побудувати з них багаторівневу систему.

Тепер схожий підхід потрібен для боротьби з ударними дронами. Він має об’єднати засоби спостереження, мобільні вогневі групи, дрони-перехоплювачі, авіацію та зенітні ракетні комплекси.

Чому важливий єдиний центр відповідальності

Як приклад організаційних змін Криволап згадує період роботи Павла Єлізарова на посаді заступника командувача Повітряних сил, де він відповідав за розвиток малої протиповітряної оборони.

За словами експерта, одним із принципових рішень стало оцінювати роботу підрозділів не лише за кількістю збитих цілей, а й за тим, скільки дронів змогли пройти через визначену зону відповідальності.

Такий підхід змінює саму логіку оцінювання: головною метою стає не звіт про знищені безпілотники, а недопущення їхнього прориву до міст і критичних об’єктів.

Окремим напрямом мала стати робота з накопиченими даними про маршрути, швидкість, програмування та поведінку російських безпілотників. За роки повномасштабної війни Україна отримала величезний масив інформації про те, як запускаються, рухаються та маневрують “Шахеди”.

Така база може допомагати моделювати сценарії атак і завчасно визначати, де та яким засобом найкраще перехопити конкретну ціль. У перспективі програмне забезпечення має показувати не лише поточне положення безпілотника, а й прогнозовану точку його появи через кілька хвилин.

Після відставки Єлізарова, стверджує Криволап, у системі знову виник дефіцит єдиного центру відповідальності, здатного об’єднати різні сили й засоби навколо цілісної концепції протидії реактивним дронам.

Коли кожен підрозділ окремо намагається збивати цілі у межах власних можливостей, частина безпілотників усе одно може проходити крізь оборону. Саме тому, переконаний експерт, потрібна людина або структура, яка відповідатиме за весь процес – від виявлення цілі до її знищення.

Україні потрібна система ударів, а не одна “диво-ракета”

Україна також застосовує далекобійні безпілотники й крилаті ракети по військових і стратегічних цілях на території Росії. Проте навіть сучасна зброя не гарантує прориву протиповітряної оборони, особливо якщо запускається невеликими групами.

Коментуючи застосування українських ракет “Фламінго”, Криволап зауважує, що Київ не завжди розкриває інформацію про їхні пуски та результати. Дані про нібито збиті ракети часто надходять від російського Міністерства оборони, а отже потребують критичного ставлення і не можуть автоматично вважатися достовірними.

Водночас сам факт можливих втрат не дивує експерта. Українська ППО навчилася перехоплювати сучасні російські крилаті ракети, тому логічно, що й Росія намагається збивати українські засоби ураження.

Проблема, на його думку, полягає не лише в кількості ракет “Фламінго”. Для подолання насиченої ППО потрібна багатокомпонентна атака: хибні цілі, безпілотники різних типів, засоби перевантаження системи виявлення та безпосередньо ракети.

Саме так Росія формує свої комбіновані удари по Україні. Отже, ефективність українських дальніх атак також залежатиме не від одного виду озброєння, а від того, наскільки злагоджено різні засоби працюватимуть як єдина система.

Херсонщина: кілометри антидронових сіток, знищена ТЕЦ і питання до влади

Для Херсонської області розмова про ефективність захисту – не теоретична дискусія. Прифронтовий регіон щодня перебуває під атаками російських безпілотників, артилерії та авіації.

Російські дрони полюють на цивільні автомобілі, громадський транспорт, медиків і комунальні служби. Ключові дороги залишаються одночасно маршрутами постачання, пересування військових та евакуації цивільного населення.

Саме тому навесні 2026 року центральна й обласна влада почали активно звітувати про розгортання антидронового захисту. 8 травня Кабінет Міністрів повідомив про рішення спрямувати 96 млн грн із резервного фонду на облаштування укріплень у Херсоні та на евакуаційних маршрутах.

Уряд заявляв, що фінансування дозволить захистити ще 27 ділянок доріг загальною протяжністю понад 200 км. На той момент антидронові конструкції вже були встановлені на маршрутах загальною протяжністю понад 190 км.

13 травня начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін назвав виділення коштів важливим рішенням для безпеки людей, транспорту й логістики та подякував уряду за оперативне реагування.

У червні влада повідомляла про понад 207 км захищених маршрутів. Станом на 27 серпня Херсонська ОВА звітувала вже про понад 250 км антидронових сіток на дорогах області.

Це важлива робота, яка справді може зменшувати загрозу від FPV-дронів на окремих ділянках. Захищені коридори потрібні для евакуації, доставки допомоги, роботи екстрених служб і забезпечення Сил оборони.

Проте кількість встановлених сіток не дорівнює комплексному захисту області й не може бути єдиним показником її готовності до російських атак.

Чому сітки не могли врятувати Херсонську ТЕЦ

Сітковий коридор над дорогою, фізичне укриття енергетичного обладнання, протиповітряна оборона від ударних дронів і захист від керованих авіаційних бомб – це різні завдання.

Засіб, який може зупинити або передчасно підірвати невеликий безпілотник, не врятує великий енергетичний об’єкт від удару КАБами. Тому заяви про сотні кілометрів антидронового захисту не можна автоматично переносити на захищеність Херсонської ТЕЦ.

Цю межу особливо чітко показали події 27 серпня. Російські війська атакували Херсонську ТЕЦ чотирма керованими авіаційними бомбами. За даними “Нафтогазу”, на станції було повністю знищене все теплогенерувальне й енергогенерувальне обладнання, яке залишалося.

Місто втратило ключове джерело тепла напередодні опалювального сезону. Йдеться не лише про пошкодження окремої будівлі, а про удар по здатності десятків тисяч людей залишатися у Херсоні взимку.

Після знищення ТЕЦ Олександр Прокудін знову закликав жителів міста, передусім родини з дітьми та людей старшого віку, за можливості виїхати до безпечніших регіонів.

З огляду на реальну загрозу для цивільних такий заклик може бути необхідним. Однак він водночас оголює головну проблему: після місяців публічних звітів про посилення захисту відповіддю на втрату критичного об’єкта знову стає евакуація населення.

Криволап не заперечує користі антидронових сіток. Його теза інша: будь-який захист потрібно оцінювати не за кількістю заяв, витрачених коштів чи встановлених конструкцій, а за тим, чи зберіг об’єкт здатність працювати після реального удару.

“Одна справа – заявити, що ми зробили захист. Інша – коли цей захист витримав серйозний удар”, – зазначає експерт.

Захист Херсонської ТЕЦ справді був надскладним завданням. Об’єкт розташований у прифронтовому місті, до якого російська авіація може застосовувати керовані бомби. Жодна сітка не здатна зупинити КАБ, а можливості протиповітряної оборони залишаються обмеженими.

Проте, на думку Криволапа, саме прогнозованість удару вимагала від влади не створення ілюзії абсолютного “купола”, а завчасної підготовки до втрати великої станції.

Не захистили ТЕЦ – мали підготувати альтернативу

Головною претензією експерта до влади є відсутність помітної децентралізації тепло- та електропостачання. Якщо неможливо гарантувати фізичну недоторканність великого об’єкта, необхідно заздалегідь зменшувати залежність міста від нього.

Херсону потрібні були локальні котельні, когенераційні установки, мобільні теплові пункти, резервні джерела електроенергії та окремі схеми живлення для лікарень, водоканалу, укриттів і пунктів обігріву.

Такі рішення не змогли б повністю замінити потужність ТЕЦ, але дали б місту шанс пережити її втрату без одномоментного руйнування всієї системи теплопостачання.

“Було зрозуміло, що це буде атака. Були всі можливості децентралізувати і тепло, і електроенергію по Херсону. Я не бачу цієї децентралізації”, – говорить Криволап.

Саме тут питання виходить за межі персональної відповідальності начальника ОВА. За підготовку енергетики відповідають обласна та міська влада, уряд, профільні міністерства, енергетичні компанії й структури, які координують захист критичної інфраструктури.

Проте Олександр Прокудін як очільник обласної військової адміністрації є головним публічним представником державної влади в регіоні. Тому після його регулярних повідомлень про посилення захисту закономірно виникають питання про те, який саме результат отримала область і наскільки вона була готова до сценарію, що зрештою реалізувався.

Звіти про виділені кошти та кілометри встановлених сіток показують обсяг виконаних робіт, але не відповідають на ключові для жителів питання:

• Скільки критичних об’єктів отримали резервне живлення?
• Яку частину Херсона можна забезпечити теплом без ТЕЦ?
• Скільки локальних котелень і когенераційних установок підготовлено до запуску?
• Чи мають лікарні, водоканал, укриття та пункти обігріву незалежні джерела електроенергії?
• Скільки часу потрібно для запуску резервної схеми після удару?
• Чи вистачить пального, генераторів, ремонтних бригад і запасного обладнання на тривалий період?

Без публічних відповідей на ці питання комунікація влади ризикує перетворитися на звітність заради звітності. Понад 250 км антидронових сіток можуть рятувати життя на дорогах, але вони не можуть замінити підготовку системи життєзабезпечення до втрати ТЕЦ.

Чому Криволап говорить про організаційну неефективність влади

Криволап пов’язує ситуацію в Херсоні із ширшою проблемою української системи управління. Держава нерідко починає шукати рішення вже після того, як Росія застосувала новий засіб або знищила черговий об’єкт. Замість підготовки до прогнозованого сценарію влада реагує на наслідки.

У випадку Херсонської ТЕЦ загроза не була раптовою. Станція протягом тривалого часу залишалася очевидною ціллю у прифронтовому місті. Тому недостатньо було розраховувати лише на фізичний захист самого об’єкта. Паралельно мала створюватися система, здатна працювати після його пошкодження або повного знищення.

Неефективність у цьому випадку полягає не в тому, що влада не змогла гарантувати перехоплення чотирьох КАБів. За наявних умов така гарантія могла бути технічно неможливою.

Проблема в іншому: якщо ризик знищення ТЕЦ був відомий, чому місто підійшло до опалювального сезону без достатньо розвиненої альтернативної системи?

Заклик Прокудіна до евакуації після удару – чесне визнання небезпеки, але водночас і свідчення обмеженості підготовлених владою рішень. Людей просять виїжджати не лише через постійні обстріли, а й тому, що після втрати ТЕЦ місту буде значно складніше забезпечити базові умови життя взимку.

Це не означає, що відповідальність за гуманітарні наслідки лежить на українській владі: їхньою першопричиною є свідомі російські атаки на цивільну інфраструктуру.

Однак обов’язок державних органів – передбачати такі атаки, зменшувати вразливість міст і чесно пояснювати суспільству не лише те, скільки конструкцій встановлено, а й те, які ризики залишаються.

Саме цього, за логікою Криволапа, системі управління часто бракує: відповідальної особи, реалістичного плану на випадок найгіршого сценарію та контролю не за процесом, а за кінцевим результатом.

Важка зима і ціна втраченого часу

Криволап прогнозує складний опалювальний сезон не лише для Херсона. Його непокоїть, що частину захисних робіт на енергетичних об’єктах планують завершити вже після початку осені, хоча Росія не чекатиме формального закінчення підготовки.

Захист енергетики не можна зводити лише до спорудження укриттів навколо окремих підстанцій чи генерувальних об’єктів. Необхідні запасні схеми живлення, локальна генерація, розосередження теплопостачання, резерв обладнання та чіткі сценарії дій після удару.

Херсонська ситуація має стати попередженням для інших міст. Відновлена станція або підстанція може знову опинитися під ударом, тому ремонт без резервної схеми не усуває самої вразливості.

Справжня готовність вимірюється не урочистим завершенням робіт, а здатністю міста зберігати воду, тепло, зв’язок і медичну допомогу після чергової атаки.

На тлі прискорення повітряної війни будь-яке організаційне запізнення стає особливо небезпечним. Якщо влада місяцями погоджує рішення, Росії достатньо кількох хвилин, щоб знищити об’єкт, від якого залежать десятки тисяч людей.

Наступний етап – рої дронів і боротьба за швидкість

Наступним кроком у розвитку повітряної війни Криволап називає рої безпілотників – як ударних, так і оборонних. Ідеться про групи апаратів, які координують дії, обмінюються інформацією та можуть розподіляти між собою цілі.

Ударний рій здатний одночасно атакувати об’єкт із різних напрямків, ускладнюючи роботу протиповітряної оборони. Оборонний рій, навпаки, може розподілити між перехоплювачами повітряні цілі й закрити більшу ділянку неба.

Проте вирішальною технологією буде не лише сам дрон. Найбільшу перевагу отримає той, хто швидше пройде весь ланцюг: виявить ціль, обробить дані, спрогнозує маршрут, ухвалить рішення і застосує оптимальний засіб ураження.

Раніше після виявлення звичайного “Шахеда” у захисників могло залишатися більше часу для визначення його маршруту та організації перехоплення. Зі збільшенням швидкості безпілотників цей проміжок різко скорочується.

Штучний інтелект та автоматизовані системи можуть допомагати розпізнавати цілі, прогнозувати їхній маршрут і визначати найкращу точку перехоплення. Частину рутинних операцій можна автоматизувати, залишивши людині контроль за критичними рішеннями.

Але навіть найдосконаліша технологія не компенсує відсутності чіткої організації. Дані мають надходити без затримок, підрозділи повинні розуміти свої зони відповідальності, а засоби перехоплення – бути готовими до застосування ще до наближення цілі.

“Перше – детекція, потім обробка інформації та ухвалення рішення, чим збивати. Казати, що вони швидко літають, – це не рішення”, – підсумовує Криволап.

Реактивні “Шахеди” змінили темп повітряної війни, але не її головну логіку. Україні потрібна система, яка не наздоганятиме кожну нову російську розробку окремо, а зможе завчасно готуватися до наступного технологічного кроку противника.

Йдеться не лише про виробництво нових дронів чи закупівлю ракет. Не менш важливими залишаються швидкість обміну інформацією, координація між різними підрозділами, персональна відповідальність і здатність держави діяти на випередження.

Повне інтерв’ю з Костянтином Криволапом