1 червня 2026 року світ відзначив Міжнародний день захисту дітей. Для України ця дата вже чотири роки поспіль є не святом, а днем болю та несправедливості. Щодня українські діти продовжують гинути під обстрілами, їх викрадають та намагаються позбавити ідентичності. А ті, хто зміг знайти тимчасовий прихисток у Європі, стикаються з новими, не менш страшними загрозами: торгівлею людьми, експлуатацією, ризиком зникнути безвісти та правовою невизначеністю.

За даними Офісу Генерального прокурора, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні загинули щонайменше 706 дітей, а 2537 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Ці цифри не є абстрактною статистикою, вони стоять за кожною зруйнованою родиною, за кожним спустошеним дитинством. Як зазначає ЮНІСЕФ, масштаб порушень прав дітей в Україні досяг критичного рівня. Найбільш дітей постраждало у квітні 2026-го: за даними ООН, цього місяця загинули або були поранені 97 дітей – найвищий місячний показник з червня 2022 року. Лише за перші чотири місяці 2026 року постраждали 294 дитини, що на 27% більше, ніж за аналогічний період минулого року. 31 травня, напередодні Дня захисту дітей, у Генічеську через удар по житловому кварталу загинув шестирічний хлопчик. Не менш приголомшливим був удар по дитячому майданчику в Херсоні. РСЗВ атакували Корабельний район міста. Внаслідок обстрілу загинув чоловік. Його дружина та двоє маленьких доньок – 6 і 3 років – отримали поранення.

Одним із систематичних злочинів Росії також залишається системне викрадення українських дітей – це не стихійне явище воєнного часу, а спланована державна політика. Російська влада організовувала вивезення дітей з окупованих територій, пропонуючи батькам відправити їх до “оздоровчих таборів” або переконуючи, що це тимчасовий захід безпеки. Однак для багатьох ця “тимчасова безпека” стала постійним полоном. Свідчення про депортацію українських дітей до Росії є не просто припущеннями – вони підтверджені на найвищому міжнародному рівні. У березні 2026 року Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування подій в Україні представила звіт, у якому дійшла однозначного висновку: депортація та примусове переміщення щонайменше 1205 дітей з п’яти областей України є воєнним злочином та злочином проти людяності. Як зазначається у документі, через чотири роки 80 відсотків цих дітей досі не повернулися, що суперечить міжнародному гуманітарному праву, за яким евакуації можуть бути лише тимчасовими.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Україна та Нідерланди проти Росії”, Кремль здійснював системне переміщення та подальше усиновлення українських дітей, починаючи з червня 2014 року, а після повномасштабного вторгнення ці дії стали ще масштабнішими. Діяла жахлива бюрократична машина: для полегшення викрадень ще у травні 2022 року був підписаний указ, який спрощував порядок отримання російського громадянства для українських дітей без батьківського піклування. Лише з квітня 2022 до червня 2023 року, за даними самої російської влади, громадянство Росії отримали майже 47 000 українських дітей. За даними Офісу Генерального прокурора, наразі перевіряються майже 20 000 фактів примусового вивезення дітей до Росії, з яких лише 2319 вдалося повернути.

Масштаб трагедії офіційно підтверджений і українською владою. Станом на кінець квітня 2026 року, за даними Міжвідомчої комісії з питань верифікації, кількість офіційно підтверджених випадків депортації або примусового переміщення дітей досягла 20 570. Ще 2038 українських дітей на той же час вважалися безвісти зниклими. За даними Національної поліції, 2318 дітей залишаються в активному розшуку. Це лише задокументовані випадки – реальна цифра може бути значно вищою.

У той час як одна частина українських дітей зазнає насильства та викрадень на окупованих територіях, інша частина, яка знайшла прихисток у Європі, стикається з новими викликами. Станом на лютий 2026 року в країнах ЄС статус тимчасового захисту мають 1,32 млн українських дітей. Одним із резонансних підтверджень цих ризиків стала трагедія 16-річної української біженки Ліани К. у німецькому місті Фрідланд (Нижня Саксонія). Дівчина, яка втекла від війни та руйнувань, загинула після того, як її штовхнули під потяг. Вона померла на місці. Цей випадок – не поодинокий акт насильства, а символ того, що навіть у тилу Європи українські діти залишаються в небезпеці. Сотні українських родин, які вважали Німеччину безпечним притулком, після цієї звістки заговорили про страх і невпевненість.

Не менш резонансною стала справа у німецькому Мангеймі, де суд засудив подружжя до довічного ув’язнення за вбивство української біженки та її матері, а також викрадення новонародженої дитини. Злочинці планували незаконне всиновлення, використовуючи беззахисність жінок, які тікали від війни. Цей випадок, що отримав широкий резонанс, показав: торгівля дітьми в Європі не є абстрактною загрозою – вона має обличчя, адреси та конкретні деталі. Українські діти стали товаром на чорному ринку, а європейська правоохоронна система не змогла захистити їх навіть у найбазовішому – праві на життя.

Сьогодні, незважаючи на те, що тимчасовий захист автоматично продовжено до березня 2027 року, низка країн переглядає умови надання соціальних виплат. У таких країнах, як Німеччина, Ірландія та Австрія, виплати для новоприбулих значно скорочуються, що створює додатковий стрес для сімей з дітьми, які й без того живуть в умовах глибокої невизначеності. Опитування свідчать, що 65% українських біженців щодня натрапляють на мовні труднощі, що обмежує можливості для навчання та соціалізації. Це призводить до поглиблення психологічних травм, депресій, а іноді – до спроб втечі з дому, що ще більше підвищує ризик потрапити до рук зловмисників.

Вимушене переміщення та мільйонні потоки біженців зробили дітей надзвичайно вразливими перед організованою злочинністю. Управління ООН з наркотиків і злочинності зафіксувало, що торговці людьми цілеспрямовано використовують прогалини в системах захисту біженців. Основними формами експлуатації українців у країнах Євросоюзу залишаються сексуальна та трудова експлуатація, а також примус до жебракування. Особливо вразливими виявилися діти, які подорожували без супроводу дорослих. Як повідомляє Missing Children Europe, діти зникали на вокзалах, у центрах тимчасового розміщення, з поля зору втомлених і дезорієнтованих батьків. І кожен такий випадок – це потенційний ризик потрапити до рук торговців людьми, які мають налагоджені мережі по всій Європі.

Особливо болючими є випадки сексуальної експлуатації. За даними Європолу, неповнолітніх українських біженців заманювали в пастки через фальшиві пропозиції роботи або безкоштовного житла. Минулого місяця польська поліція затримала організовану групу, яка примушувала дівчат-підлітків до проституції в хостелах Варшави та Кракова. Жертвами стали дівчата віком 14-17 років, які прибули без супроводу дорослих. А в Чехії правоохоронці викрили схему, де українських дітей віком 12-15 років використовували для жебрацтва та дрібних крадіжок, погрожуючи депортацією.

Справжній захист дітей потребує невідкладної політичної волі: створення реальних, а не декларативних механізмів повернення депортованих, пошуку зниклих, а також забезпечення в Європі безпечних умов для перебування українських дітей. Необхідно налагодити спеціалізовані програми моніторингу, системно навчати прикордонників і соціальних працівників виявляти ознаки торгівлі людьми, а також забезпечити швидке реагування на випадки зникнення дітей. 1 червня 2026 року – це день, коли світ повинен нарешті почути голоси мільйонів дітей. Вони не обирали цю війну. І вони заслуговують на те, щоб дорослі негайно вжили всіх заходів для їхнього захисту. Росія продовжує злочини проти українських дітей, але й Європа поки що не стала для них повністю безпечним притулком.