Проведення найбільшого з початку війни обміну полоненими у форматі “1000 на 1000” стало єдиним реальним результатом перших, після трирічної перерви, прямих українсько-російських переговорів у Стамбулі. Повернення наших героїв додому не може не радувати, але не можна не сказати і про кілька вельми насторожують моментах. Загальновідомо, що українських військових в російському полоні приблизно на порядок більше, ніж російських в українському, тому Київ завжди наполягав на формулі “всіх на всіх”, а коли вдавалося домовлятися про обмін, то мова йшла про, максимум, 200-300 осіб, щоб в України завжди залишалося в руках якась кількість російських військових. А тут було дано згоду на “1000 на 1000”, який дозволить Росії визволити практично всіх своїх військових. Більш того, щоб вийти на цю “гарну” цифру, під обмін підпали і цивільні особи, які зазнали репресій за підтримку держави-агресора.

Причому, Росія не стала міняти українських військовополонених на громадян України, покараних за зраду, тільки на цивільних, заарештованих на території Росії за підтримку Україні. Ще один момент, часто ставав каменем спотикання при попередніх обмінах – не маючи можливості забрати всіх, Україна наполягала на праві вибору, можливості відібрати найбільш гідних і підготовлених бійців, перш за все – “азовців”, які вийшли із оточення за наказом зверху в Маріуполі в травні 2022 р. Росія ж, природно, намагалася здійснити обмін прямо протилежним чином. І, ось, коли всі обмінні заходи були завершені, стало відомо, що серед захисників України, що повернулися, жодного азовця немає. Тобто і тут Україна пішла на дуже великі поступки, причому і “торгу”, нерідко займає жоден місяць, не було – “впоралися” за тиждень, що, поряд з іншими обставинами обміну, вказує, що Україна була вимушена прийняти запропоновані їй умови.

При цьому радість американського президента з приводу обміну була така велика, що він із захопленням повідомив про нього в соцмережі, як про доконаний факт ще до того, як він почав здійснюватися в реальності. Все вказує на те, що практично всі умови Москви довелося приймати під прямим і вельми жорстким тиском Вашингтона. Трампу потрібно було показати, що “процес (мирний) пішов”, є перші результати, і в цьому його величезна заслуга “миротворця” (кругла цифра обміну, 1000, також ідеально підходить для піару).

Ще одну велику партію своїх Москва отримала, а ось наших захисників в російському полоні залишається багато і, мабуть, їм доведеться чекати укладення мирної угоди. До цього потрібно додати, що багато з них за сфабрикованими звинуваченнями засуджені до тривалих термінів ув’язнення, як військові злочинці. Як їх визволяти в майбутньому?

Але ж за першим кроком, яким в мирному процесі зазвичай є обмін полоненими, слідують й інші. І все вказує на те, що і далі Трамп буде домагатися від України максимального виконання “побажань” кремлівського режиму. Телефонна розмова президентів Росії і США супроводжувався безліччю так званих інсайдів про його надзвичайно теплий характер, так і показовими заявами, особливо з американської сторони: “у мене була важка розмова з Зеленським, тому що мені не сподобалося, що він говорив. У нього немає козирів. У нього немає карт на руках. Я чесно про це говорю. Тому що він має справу з масивною армією і з тими, хто хоробрий і володіє відмінною зброєю…” А ось держсекретар Рубіо: “український конфлікт відволікає увагу і ресурси Заходу від стримування більш серйозних загроз в Азії”.

“США мають намір ретельно проаналізувати обсяги та ефективність допомоги, що надається Україні. Очевидно, що вся наша допомога буде проаналізована. У нас є генеральні інспектори, у нас є спеціальний генеральний інспектор з цього питання, який буде розглядати всі ці витрати, і якщо ми коли-небудь виявимо незаконне привласнення або маніпуляцію, то ми обов’язково цим займемося. США надали Україні надзвичайну допомогу, але ця війна тепер повинна закінчитися, так як у неї немає військового рішення” Загалом, однозначно дається зрозуміти, що “є справи і важливіші», і так витрачено дуже багато грошей і потрібно розібратися куди і навіщо … На цьому тлі тема негайного припинення вогню абсолютно зникла з “порядку” (Білого Дому, вже точно), хоча ще зовсім недавно Трамп багаторазово заявляв, що його завдання – ” негайно припинити безглузду бійню».

Колективну вимогу до Москви погодитися на припинення вогню було підтримано не тільки всіма країнами Заходу, але і фактично такими “партнерами” Москви, як Китай і Бразилія (президент останньої Лулу де Сільва навіть спеціально приїжджав для цього в Москву, але не був прийнятий Путіним).

Сьогодні ж у Вашингтоні цілком задоволені тим, що наступний раунд російсько-українських переговорів намічений аж на середину червня і на ньому сторони тільки представлять меморандуми про своє бачення механізму припинення вогню. При цьому Путін віддає розпорядження про створення якоїсь “буферної зони безпеки”, тобто окупації частини української території, яку Москва ще не оголосила “своєї” і на яку начебто не претендувала (а екс-президент Медведєв публікує в соцмережах мапу, де “зона безпеки” – практично вся територія України, крім невеликої смуги біля польського кордону), а Лавров заявляє що “залишити мільйони російськомовних під владою “хунти” буде великим злочином”.

Складно уникнути відчуття, що нинішня “сміливість” кремлівських правителів, підйом ними ставок, обумовлена закритим “договорняком” з Трампом, який просто здав Україну взамін на якісь потрібні йому преференції від Москви. Здається, нас же чекають дуже важкі часи.