Масовий напад на одеському ринку – не випадковість. Аналізуємо, чому зростаюче невдоволення роботою ТЦК по всій Україні може стати загрозою для суспільної згуртованості та безпекового курсу країни, і чому реформа цих структур є нагальною потребою.

30 червня на одеському ринку “7-й кілометр” стався різкий і показовий інцидент. Коли представники Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК і СП) знаходилися на ринку, на них накинувся агресивно налаштований натовп. Люди не лише висловлювали невдоволення, але й перевернули службовий автобус ТЦК, застосовували сльозогінний газ та фізичну силу. У своїй заяві Одеський обласний ТЦК охарактеризував подію не як хуліганство, а як “прямий напад” і спробу силового перешкоджання законним мобілізаційним заходам”.  Однак цей випадок – не ізольований спалах, а симптом значно глибшої, системної проблеми, що охопила країну. Конфлікт на “7-му кілометрі”  виявився настільки масштабним, що, за даними джерел, ТЦК був змушений викликати підкріплення та готувати варіант силового сценарію.

Подібні сутички, хоча й з різним ступенем інтенсивності, фіксуються по всій Україні. Так, протягом останніх місяців масові конфлікти з участю цивільного населення та представників ТЦК відбулися в Черкасах, Кременчуці та на Волині. Уряд змушений реагувати на цю тенденцію. Командування Сухопутних військ ЗСУ було змушене публічно попередити, що “умисне перешкоджання виконанню службових обов’язків військовослужбовців… є серйозним правопорушенням”. Крім того, Генштаб ЗСУ оголосив про масштабну ротацію у самих ТЦК: військовослужбовців без бойового досвіду, але з добрим здоров’ям, будуть переводити на фронт, а на їхні місця призначатимуться поранені або контужені бійці, непридатні для служби в бойових підрозділах.

Проте, силовими та технічними заходами неможливо вирішити проблему, корені якої лежать у суспільних настроях. Експерти та народні депутати відзначають, що довіра українців до ТЦК значно впала. Ситуацію ускладнює те, що з початку 2025 року ТЦК вже відкрили понад 28 тис адміністративних проваджень за порушення правил військового обліку, що демонструє значне напруження між громадянами та державою. Ключовими причинами такого стану є низка факторів.

По-перше, жорсткі та неврегульовані методи роботи, які в народі отримали назву “бусифікація” – примусове завезення призовників до пунктів комплектування. Ці методи призводять до численних скандалів. Юридично ТЦК не мають права на примусове затримання чи силове доставлення громадян на вулицях – це прерогатива виключно поліції, і тільки за наявності підстав, передбачених законом.

По-друге, корупція. Як зазначають експерти, річний оберт тіньового ринку послуг для ухилянтів сягає 2 млрд євро. Наявність корупційних схем підриває віру в справедливість та рівність громадян перед законом.

По-третє, військова та моральна втома. Продовження повномасштабної війни, виснаження мобілізаційного ресурсу та звістки з фронту про втрати серед недосвідчених мобілізованих демотивують суспільство. Як відверто заявив військовий Станіслав Бунятов, до української армії люди вже майже не йдуть добровільно, навіть на посади “діловодів” до підрозділів з найвищими рейтингами  Це пояснюється тим, що люди не хочуть відмовлятися від комфорту, до якого звикли в цивільному житті, а також побоюванням потрапити після навчання в “українську версію Вагнер”.

Інцидент в Одесі та подібні йому по всій країні – це не лише виклик для силових відомств, але й чіткий сигнал для політичного керівництва. Силове придушення протестів та інформаційна політика, що зводить все до “російського ІПСО”, не вирішать системних проблем. Натомість вони можуть призвести до ще глибшого розколу в суспільстві. Водночас існують і протилежні точки зору на реформування ТЦК.

Народний депутат Олександр Федієнко від “Слуги народу” вважає, що розмови про реформу ТЦК під час війни – це популізм, який може зашкодити головній функції військкоматів: забезпечувати армію особовим складом. Він заявляє, що система рекрутингу фактично провалилася, але будь-які реформи зараз призведуть до ще гірших наслідків, оскільки країна не може дозволити собі експериментувати у критичний момент. Натомість Федієнко пропонує підвищити зарплату працівникам ТЦК до рівня співробітників антикорупційних бюро, аргументуючи це тим, що саме низькі зарплати стають причиною появи нових корупціонерів.

Однак такий підхід не вирішує корінних проблем. Шляхи вирішення кризи лежать в площині ґрунтових реформ, які вже назріли.

По-перше, необхідно впровадити “людський підхід”: чітке врегулювання процедур та повноважень ТЦК, безумовна відмова від будь-яких силових методів, що не передбачені законом. Вручення повісток має стати цивілізованою процедурою, а не схожою на затримання.

По-друге, боротьба з корупцією: прозорість діяльності ТЦК, суворі покарання за зловживання. Як пропонує Бунятов, необхідно “розігнати” з ТЦК усіх тих, хто не воював, й тих, хто “пригрілися” по знайомству, а також притягувати до кримінальної відповідальності тих працівників ТЦК, які застосовують фізичне насильство.

По-третє, відновлення довіри: заміна персоналу, що скомпрометував себе, на ветеранів, які заслужили авторитет. Крім того, необхідно встановити чіткі терміни служби та надати можливість отримати відношення від військових частин вже під час навчання у центрах та проходити службу в тих підрозділах, які люди самі обирають, а не за розподілом. Це дасть людям, яких примусово висмикнули з комфортних умов, вибір “куди йти” – і це дасть їм впевненість у тому, що вони матимуть можливість нормально служити й довіряти командиру, до якого прийшли.

Без цих кроків напруга в суспільстві буде лише зростати. Як зауважив політолог Кость Бондаренко, “терпіння людей, схоже, на межі. Чим далі, тим імовірніші і стихійні, і організовані бунти”. Реформа ТЦК – це вже не питання ефективності, а питання національної безпеки та соціальної стабільності. Поки що спроби змінити систему наштовхуються на опір. Нардеп Олексій Гончаренко подав до Верховної Ради законопроєкт, який забороняє представникам ТЦК перевіряти документи та вручати повістки поза межами центрів комплектування. Гончаренко наполягає, що мобілізація має бути прозорою і законною, а не базуватись на насильстві чи страху. Однак ймовірність ухвалення законопроєкту оцінюють як низьку – для цього потрібно 226 голосів, яких, за прогнозами, не вистачить.

Але поки що суспільство залишається заручником ситуації, коли системні проблеми ігноруються заради поточних потреб. Якщо не вдатися до ґрунтових змін, інциденти, подібні до одеського, будуть повторюватися, а суспільна напруга – зростати, що становить пряму загрозу для національної безпеки України в умовах триваючої війни.