Станом на початок 2026 року на запорізькому напрямку спостерігається активізація бойових дій. Російські війська продовжують поступово просуватися та намагаються наблизити лінію фронту до обласного центру – міста Запоріжжя. Зокрема, найзапекліші бої точаться навколо Оріхова, Гуляйполя та Степногірська. На південному сході від Запоріжжя, в районі Степногірська, противник протягом минулого року зміг посунути фронт приблизно на 5 км і нині намагається обійти це містечко з флангів; штурмові групи РФ прориваються через Приморське (лише ~8 км від околиць Запоріжжя) уздовж річки Конка. Захоплення території до річки Конка дало б ворогу можливість інтенсивніше обстрілювати південні райони Запоріжжя – це створює загрозу перетворення частини міста на руїни, як це сталося з Херсоном або околицями Харкова .

Поточна ситуація на фронті поблизу Запоріжжя (січень 2026)

На флангах запорізького фронту росіяни діють у кількох напрямках. На гуляйпільській ділянці вони скористалися слабкістю української оборони та досягли тимчасових успіхів: місто Гуляйполе фактично перетворилося на “сіру зону” без чіткого контролю. Вороже командування перекинуло туди додаткові резерви (зокрема підрозділи 76-ї десантно-штурмової дивізії), аби розвинути наступ. Попри це, українські Сили оборони стягнули підкріплення і наразі стримують противника – бої перейшли в затяжні позиційні сутички на околицях Гуляйполя. Росіяни намагаються обійти українські укріплення: з півдня форсують річку Гайчур біля села Дорожнянка та просуваються правим берегом, щоб охопити Гуляйполе із заходу через залізничну станцію Залізничне. Українські штурмові групи у відповідь ведуть бої за села Варварівка, Зелене та Староукраїнка, вибиваючи звідти дрібні ворожі підрозділи, що прорвалися вперед. Загроза флангового обходу українських позицій на цій ділянці залишається реальною, і головне завдання штабу – не допустити прориву фронту в Запорізькій області та його просування в бік Дніпропетровщини.

На оріхівському напрямку російські війська також наростили активність. Противник наступає з півдня на північ у районі Вербового та Оріхова. Метою є захоплення самого міста Оріхів, важливого вузла оборони, шляхом оточення його з кількох сторін. За даними української розвідки, російський план передбачає удар з боку Приморська вздовж річки Конка у напрямку Комишувахи, щоб перерізати дорогу постачання до Оріхова. Одночасно ворог тисне з північного сходу – з району Гуляйполя – з метою вийти до Оріхова з тилу. Українські війська наразі утримують Оріхівський рубіж, однак обстановка складна: місто постійно обстрілюється, а навколишні села (Новоданилівка, Мала Токмачка та інші) потерпають від ударів дронів і артилерії.

На степногірському напрямку (південно-східніше міста Запоріжжя) бої тривають за невелике місто Степногірськ, яке є останнім значним населеним пунктом на шляху до самого Запоріжжя з цього боку. Частину Степногірська вже захоплено росіянами, але українська армія досі контролює більшість кварталів, міцно обороняючись. Російські підрозділи намагаються обійти Степногірськ із заходу і сходу, щоб створити плацдарм для подальшого ривка на північ. Вони просунулися через село Приморське до річки Конка – це приблизно 8 км до околиць Запоріжжя. Таким чином, на цій ділянці фронт впритул наблизився до міста. Втім, українська сторона зазначає, що інтенсивність боїв тут порівняно нижча, ніж на Донеччині, і оборонці поки стримують натиск ворога.

Загалом, наступальні дії армії РФ в Запорізькій області мають стратегічну мету відволікти українські резерви від Донбасу. Кремль визначив розширення контролю над Запорізькою областю як “пріоритет №2” після повної окупації Донеччини. Російське командування свідомо розпорошує зусилля. Таким чином, наближення фронту до Запоріжжя є частиною тактики тиску на Україну. Попри локальні просування ворога, експерти сходяться на думці, що у короткостроковій перспективі захопити обласний центр чи досягти перелому в цій зоні росіянам буде вкрай складно – для таких операцій їм бракує сил і засобів. Водночас українські військові не виключають подальших спроб наступу і завчасно готуються: ще з весни 2025 року вздовж підступів до Запоріжжя інженерні підрозділи зводять додаткові укріплення та оборонні рубежі. Місто перетворюється на фортецю, готуючись дати відсіч у разі безпосередньої загрози.

Потенційні загрози для цивільного населення

Наближення бойових дій створює пряму небезпеку для мирних жителів Запоріжжя та прилеглих громад. Масовані обстріли стали частою реальністю: ворог щоденно завдає сотень ударів по населених пунктах області. Лише за одну добу зафіксовано близько 789 обстрілів по 39 населених пунктах Запорізького краю. Під артилерійським і авіаційним вогнем перебувають як прифронтові села (Оріхів, Гуляйполе, Степногірськ, Мала Токмачка, Варварівка та інші), так і тилові райони – ворог активно застосовує безпілотники для ударів по містах і селах у глибині території. Зокрема, фіксуються атаки дронів-камікадзе (FPV) навіть безпосередньо по Запоріжжю та передмістях (Кушугум, Розумівка тощо), що призводить до руйнувань цивільної інфраструктури. Внаслідок таких обстрілів лише за один день було поранено щонайменше 3 мешканців області, знищено чи пошкоджено десятки житлових будинків, об’єктів інфраструктури та приватних авто. У Запоріжжі почастішали випадки ударів дронів та ракет по житлових кварталах: так, у ніч на 22 січня російський дрон атакував один із районів міста, внаслідок чого було поранено мирного мешканця, серйозних пошкоджень зазнали торговельний центр і кілька багатоповерхівок. Такі інциденти демонструють, що навіть віддалені від фронту райони не захищені від російського терору.

Через підвищену небезпеку влада проводить організовану евакуацію мешканців із прифронтових територій. Насамперед це стосується дітей: у січні 2026 року Координаційний штаб оголосив обов’язкову евакуацію дітей з низки найбільш уражених громад Запорізької області. Йдеться про п’ять прифронтових населених пунктів, де постійні обстріли не лишають дітям шансів на безпеку. У цих селах під евакуацію підпадають близько 40 дітей (з 26 родин) – їх разом із батьками вивозять у більш безпечні регіони України (для розміщення визначено, зокрема, Черкащину). Раніше, на початку 2026 року, вже було прийнято рішення вивезти 651 дитину з чотирьох громад Запорізької області, а також понад 2400 дітей з сусідньої Дніпропетровщини.

Евакуаційні бригади ДСНС та поліції (“Фенікс”, “Білий Янгол” тощо) допомагають вивезти людей, після чого їх розміщують у підготовлених транзитних центрах і притулках для переселенців. За даними уряду, з літа 2023 року із зон активних бойових дій на Запоріжжі, Донеччині та інших напрямках уже переміщено понад 150 тис осіб (включно з 18 тис дітей і 5 тис маломобільних). Проте багато жителів, особливо літні люди, продовжують лишатися в небезпечних районах – часто через небажання полишати домівки або через брак ресурсів для переїзду. Для них евакуація залишається питанням життя і смерті, тому влада та волонтери докладають зусиль, щоб переконати людей виїхати з-під обстрілів.

Інтенсивні атаки на інфраструктуру призводять до гуманітарної кризи навіть у відносно тилових містах. Російська армія продовжує тактику ударів по енергетиці та комунікаціях, особливо в зимовий період, щоб посіяти хаос у тилу. Так, унаслідок масованого обстрілу 7 січня у Запорізькій області понад мільйон людей залишилися без водопостачання та опалення – було пошкоджено критично важливі мережі та об’єкти, що забезпечують тепло і воду для населення. Крім того, 8 січня через знеструмлення великих територій на Запоріжжі виникли проблеми зі зв’язком: всі базові станції мобільних операторів перейшли на резервне живлення від батарей та генераторів. Обласна адміністрація закликала мешканців максимально обмежити користування мобільним зв’язком, аби мережа не “лягла” від перевантаження. Перебої електрики й тепла тривають годинами й навіть добами, особливо в прифронтових селах, де ремонтні бригади не можуть працювати під обстрілами. Люди вимушені виживати без світла при морозах до -15°C, розпалюючи печі та буржуйки . Особливо потерпають вразливі категорії – літні та хворі люди, для яких відсутність опалення й електрики є критичною. Пошкодження ліній електропередач, газогонів і насосних станцій призводять до перебоїв води, тепла, каналізації. У селах поблизу лінії фронту майже не залишилося працюючих крамниць, аптек, медпунктів – інфраструктура зруйнована або зачинена. Ті, хто не евакуювалися, залежать від привізної гуманітарної допомоги (продукти, вода, генератори, ліки).

Війна завдає значної шкоди ментальному здоров’ю населення. Чим ближче бойові дії, тим вищий рівень стресу та тривоги серед людей. За даними всеукраїнського дослідження програми ментального здоров’я, 78% українців відзначають, що війна погіршила їхній психоемоційний стан. У прифронтових громадах Запоріжжя фіксується зростання почуття втоми, напруженості, страху, роздратування та безсилля перед обличчям постійної небезпеки. Проте, поряд із страхом, багато хто з місцевих жителів демонструє витримку та згуртованість. Водночас суспільство усвідомлює серйозність ситуації: місцеві мешканці скептично ставляться до будь-яких розмов про “мирні домовленості” з агресором і не мають ілюзій щодо намірів Росії. Постійна загроза обстрілів, втрата близьких, руйнування домівок – все це призводить до гострих стресових розладів і психологічних травм. У відповідь в області створюється мережа служб підтримки: працюють мобільні бригади психологічної допомоги, волонтери-психологи, відкриваються Центри життєстійкості, де люди можуть отримати емоційну підтримку та консультації. Попри труднощі, більшість запоріжців зберігають неабияку стійкість. Як відзначають журналісти, місцеві продовжують жити під звуки тривог і вибухів, пристосовуючись до нових реалій.

Гуманітарні, соціальні та економічні наслідки війни

Активні бойові дії біля Запоріжжя спричиняють серйозні гуманітарні, соціальні та економічні проблеми в регіоні. Інфраструктура області зазнає постійних руйнувань. Внаслідок обстрілів пошкоджено сотні житлових будинків, лікарень, шкіл, ліній електропередач та інших об’єктів. Тільки за один день (19-20 січня) зафіксовано 98 повідомлень про пошкодження будинків, автомобілів та інфраструктури у різних населених пунктах Запорізької області . Деякі прифронтові села знищені вщент – від них лишилися згарища та вирви від снарядів. Місто Оріхів і навколишні села вже майже не мають цілих будівель через щоденні обстріли. Значних збитків зазнає й промисловість регіону: Запоріжжя відоме своїми металургійними та машинобудівними заводами, але у воєнний час їхня робота ускладнена. Підприємства стикаються з перебоями електропостачання, порушенням логістичних ланцюгів та ризиками ракетних ударів. Деякі заводи були змушені тимчасово зупиняти виробництво, частина бізнесів релокувалася на захід України чи за кордон. Малий та середній бізнес у місті також страждає: через часті повітряні тривоги магазини, кафе, офіси працюють скорочено або закриваються. Зростає безробіття та фінансова невизначеність серед населення.

Медична та освітня сфери на прифронтових територіях працюють в екстремальних умовах. Лікарні й швидкі допомоги у Запоріжжі та області функціонують цілодобово, приймаючи як військових, так і цивільних поранених. За даними ОВА, станом на кінець січня в лікарнях Запорізької області одночасно лікували 20 поранених мирних мешканців, четверо з них у важкому стані (більшість – літні люди). Медики працюють на межі можливостей, рятуючи життя: деякі постраждалі знаходяться на лікуванні ще з листопада минулого року. У прифронтових селах ситуація гірша – багато амбулаторій закриті чи зруйновані, бракує лікарів та ліків. Цю прогалину намагаються заповнити волонтери: мобільні медичні бригади благодійних проєктів виїжджають у небезпечні зони, щоб надати базову допомогу місцевим жителям. Приміром, група волонтерів-медиків проєкту Frida Ukraine у вихідні дні приїжджає до сіл на лінії зіткнення – вони працюють у київських клініках в будні, а на вихідних лікують людей у прифронтових районах, де через обстріли не лишилося якісної медицини.

Освітній процес у регіоні також зазнав суттєвих змін. З міркувань безпеки абсолютна більшість шкіл Запорізької області перейшла на дистанційне навчання. Ще з вересня 2023 року 384 школи області (всі, що розташовані в зоні досяжності ракет і артилерії) розпочали навчальний рік онлайн. Лише окремі школи у відносно тихих районах працюють офлайн і то лише за умови наявності укриттів. У самому Запоріжжі шкільні класи переважно порожні – діти навчаються з дому або ж виїхали і відвідують школи у західних областях. Для тих учнів, хто залишився, створюють спеціальні умови: деякі навчальні заклади обладнали підземні класи в укриттях, щоб школярі могли збиратися очно під захистом бетонних стін. Проте ризик для дітей надто великий, тому міська влада організувала змішане навчання – частково онлайн, частково офлайн у школах, де є бомбосховища та дозволяє ситуація. Водночас педагогічні колективи стикаються з новими викликами: треба не лише навчати дистанційно, а й підтримувати дітей психологічно, адже багато хто пережив евакуацію, втрату домівки чи близьких. Обласна влада заявляє, що її пріоритет – забезпечити доступ учнів до якісної освіти навіть у таких умовах. Для цього вчителів навчають цифровим навичкам, а дітям надають гаджети та інтернет-доступ за потреби. Попри все, освітяни та учні Запоріжжя демонструють адаптивність: діти продовжують здобувати знання, часто навчаючись із укриттів або під звук сирен, тим самим доводячи, що навіть війна не здатна перервати процес навчання.

Гуманітарна ситуація в регіоні залишається напруженою, але контрольованою завдяки зусиллям волонтерів і міжнародної спільноти. До міста Запоріжжя з початку війни прибули десятки тисяч переселенців з окупованих територій (Маріуполя, Мелітополя, Пологів та інших). Для їхнього розміщення обладнані центри прийому, гуртожитки, модульні містечка. Місцева влада та благодійні організації забезпечують біженців харчуванням, одягом, медичною та психологічною допомогою. Особливо багато роботи у холодний сезон: мобільні пункти обігріву (намети з теплогенераторами) розгорнуті у містах і селах, де через обстріли немає опалення. У таких пунктах люди можуть зігрітися, випити гарячого чаю, підзарядити телефони. Волонтери Червоного Хреста привозять генератори, дрова, ковдри сім’ям, що залишилися без тепла. Наприклад, у січні для мешканців прифронтового села на Херсонщині (Новопавлівка) було доставлено тонни дров – а аналогічні акції відбуваються і на Запоріжжі. Програми продовольчої допомоги (від ООН, “Карітасу”, World Central Kitchen тощо) регулярно розподіляють продуктові набори вразливим родинам. Налагоджена доставка питної води в райони, де знищено водопровід. Фактично, у прифронтових селах люди живуть у режимі «виживання», покладаючись на гуманітарну підтримку. Завдяки мережі благодійних організацій (лише Карітас об’єднує 46 осередків і 9000 волонтерів по країні ) вдається покрити найбільш нагальні потреби населення. У 2026 році міжнародні донори затвердили новий план гуманітарного реагування: він розрахований на 4,1 млн людей, які потребують допомоги, і передбачає бюджет $2,3 млрд, зосереджуючись саме на прифронтових територіях, нових переселенцях та найбільш уразливих категоріях. Це означає, що Запорізький регіон – один із ключових напрямків, куди прямуватимуть ресурси світової спільноти (їжа, медикаменти, житло, психологічна підтримка тощо). Попри всі труднощі, гуманітарний фронт тримається: люди допомагають одне одному, міжнародні партнери підтримують українців, і навіть у найвіддаленіші села знаходять шлях вантажівки з емблемою Червоного Хреста чи ООН.

Реакція влади та міжнародної спільноти

Українська влада чітко усвідомлює загрозу, що нависла над Запоріжжям, і вживає заходів для захисту міста та підтримки населення. Військове командування завчасно укріплює оборону: навколо Запоріжжя споруджено додаткові лінії укріплень, вирито протитанкові рови, встановлено бетонні укріплення та мінні поля. Територіальна оборона спільно з інженерними підрозділами обладнує опорні пункти на ймовірних напрямках наступу противника. Крім того, проводяться регулярні навчання сил ППО та евакуаційні тренування для служб екстреного реагування на випадок загострення. Міська влада Запоріжжя готує систему оповіщення і план евакуації населення на випадок безпосереднього штурму: визначено транспорт, збірні пункти, маршрути виїзду. Паралельно триває зміцнення об’єктів критичної інфраструктури – електропідстанції, насосні станції, лікарні обладнуються резервними джерелами живлення та додатковим захистом від вибухів. Місцева адміністрація організувала роботу гуманітарних штабів у кожному районі міста: там зберігаються запаси води, продуктів, медикаментів на випадок надзвичайної ситуації. Запорізька ОВА координує зусилля волонтерів і комунальних служб для допомоги людям. За підтримки центральної влади відкрито 17 транзитних центрів для евакуйованих: кожен, хто виїздить із небезпечної зони, може отримати там прихисток, харчування, медичну і психологічну допомогу. Влада забезпечує перевезення людей з прифронтових територій до цих центрів, а далі – розселення по більш безпечних областях. Також працює цілодобова “гаряча лінія” 15-48, куди можуть звернутися всі, хто потребує евакуації або інформації про допомогу.

У соціальному плані керівництво області та міста намагається максимально підтримати населення. Запущено програму безкоштовного забезпечення дровами та вугіллям приватних домогосподарств, які опинилися без опалення. Розгорнуто мережу пунктів незламності – стаціонарних центрів, де є тепло, світло, інтернет та генератори, і куди може прийти будь-хто під час блекауту. У Запоріжжі таких пунктів десятки (в адміністративних будівлях, школах, торговельних центрах). Влада організувала також мобільні медичні бригади: лікарі й психологи виїжджають у віддалені села, щоб оглянути людей, зробити щеплення, видати ліки від хронічних хвороб. Працюють і ветеринарні бригади – вони допомагають з евакуацією та лікуванням тварин, яких часто залишають господарі. Українська влада послідовно привертає увагу суспільства до проблем прифронтових регіонів. Президент і уряд акцентують, що Запорізький напрямок є одним із ключових, і обіцяють не залишити людей сам-на-сам з бідою. Зокрема, під час поїздок до прифронтових зон керівництво держави запевняє місцевих, що робиться все для стримування ворога і захисту цивільних.

В Україні сформувався потужний волонтерський рух, який відіграє вирішальну роль у підтримці запорізьких громад під час війни. Сотні волонтерів, місцевих і з інших регіонів, об’єдналися, щоб допомагати військовим і цивільним. Як уже згадувалося, мобільні клініки на колесах приїжджають до прифронтових сіл, а волонтери-медики у вихідні залишають свої основні роботи і їдуть лікувати людей туди, де закриті лікарні. Добровольці ризикують життям, щоб доставити продукти і воду в “гарячі точки” – інколи такі поїздки здійснюються під обстрілами. У соціальних мережах діють ініціативи з пошуку житла для переселенців із Запорізької області: люди по всій Україні безкоштовно приймають родини, які втекли від війни. Гуманітарні фонди збирають кошти на генератори, ліки, автомобілі швидкої допомоги для Запоріжжя. Волонтерські групи ремонтують вікна і дахи в будинках, пошкоджених обстрілами, організовують безкоштовні обіди для самотніх пенсіонерів. Український Червоний Хрест є однією з найбільших організацій, задіяних у регіоні: його співробітники і добровольці оперативно реагують на наслідки російських ударів. Наприклад, в ніч після атаки дрона на Запоріжжя бригада швидкого реагування Червоного Хреста разом із ДСНС виїхала на місце вибуху – волонтери надавали першу медичну допомогу та психологічну підтримку постраждалим. Було поранено 1 людину, зруйновано торговий центр – червонохрестівці допомагали розбирати завали і евакуювати населення. Такі приклади – буденність для волонтерів. Крім того, по Запоріжжю діють місцеві ініціативи: Центри психологічної підтримки, гуманітарні хаби (де роздають одяг, взуття, дитячі товари), волонтерські кухні. Громадські організації контролюють прозорість розподілу міжнародної допомоги, співпрацюють з владою у питаннях евакуації та розселення людей. Значну роль відіграє і церква – релігійні громади (і православні, і протестантські) приймають біженців, годують їх, проводять духовну роботу, допомагають пережити стрес. Фактично, волонтери підставили державі плече і взяли на себе значну частину соціальної роботи в прифронтовому регіоні.

Таким чином, наближення фронту до Запоріжжя стало великим викликом для України. Влада, армія і волонтери спільно протистоять цій загрозі. Для жителів міста та області це означає важкі випробування – обстріли, евакуацію, життя в умовах війни. Однак запоріжці тримаються з гідністю і хоробрістю. Місто живе під звуки сирен, але не скорене: працюють комунальні служби, лікарні лікують поранених, діти вчаться дистанційно, заводи по можливості випускають продукцію. Українські воїни зміцнюють оборону, і люди вірять у їхню здатність захистити запорізький край. Попри регулярні ракетні удари, прапор України майорить над Запоріжжям.