Після ухвалення суперечливого закону, що різко послаблює незалежність Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), країною прокотилася хвиля масових протестів. Тисячі громадян вийшли на вулиці Києва, Львова, Одеси, Дніпра та інших міст, висловлюючи обурення рішенням влади . На їхню думку, цей крок означає відкат від антикорупційних реформ і відхід від демократичного курсу, за який українське суспільство боролося останнє десятиліття.

Рішення, що запустило кризу

22 липня Верховна Рада 263 голосами підтримала законопроєкт №12414, у який непомітно внесли правки про підпорядкування НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) генеральному прокурору. Фракція влади “Слуга народу” об’єднала зусилля навіть з опозиційними групами (зокрема, фракцією “Батьківщина” та колишніми депутатами ОПЗЖ), щоб забезпечити необхідну більшість голосів. Спроби частини депутатів заблокувати трибуну і зняти це питання з розгляду успіху не мали. Того ж дня спікер парламенту оперативно підписав документ, і незабаром на сайті Ради з’явився статус “повернуто з підписом від президента України”, тобто Володимир Зеленський схвалив законопроєкт незважаючи на заклики ветувати його.

Закон суттєво перекроює антикорупційну інфраструктуру. За інформацією НАБУ і САП, ухвалені правки “знищують незалежність НАБУ і САП та фактично підпорядковують їх діяльність генеральному прокурору”. Генеральний прокурор відтепер матиме доступ до всіх справ НАБУ та зможе давати вказівки детективам, а в разі невиконання – передавати провадження іншим органам. Також він отримує право одноосібно підписувати повідомлення про підозру високопосадовцям. Таким чином, керівник САП фактично стає номінальною фігурою, а НАБУ втрачає автономність і перетворюється на підрозділ Офісу генпрокурора. Антикорупційні органи, вибудувані з 2015 року, вважають ці зміни руйнівними для своєї незалежності та закликали депутатів не голосувати за закон. Однак парламентська більшість вирішила інакше, що, на думку очільників НАБУ і САП, “знищило антикорупційну інфраструктуру” України.

Цікаво, що голосування відбулося наступного дня після безпрецедентного силового тиску на антикорупційні органи. 21 липня Служба безпеки України разом із Державним бюро розслідувань та Офісом генпрокурора провели близько 70 обшуків у детективів НАБУ і прокурорів САП під приводом “нейтралізації російського впливу” в цих органах. Деяким співробітникам НАБУ інкримінували державну зраду та співпрацю з росіянами. Втім, багато спостерігачів звернули увагу на вкрай сумнівний збіг: одразу після цих обшуків влада максимально швидко протягнула через Раду закон, що фактично приборкав незалежних антикорупційників.

Хвиля суспільного обурення

Реакція суспільства на такі дії була бурхливою. Вже за кілька годин після голосування соцмережі вибухнули критикою та тривожними паралелями з авторитарним минулим. Багато журналістів і активістів проводили історичні аналогії з режимом Віктора Януковича, коли у 2013 році було згорнуто євроінтеграційний курс.

Я довго опирався порівнянню влади Зеленського з владою Януковича… Але липневі події у виконанні Банкової – це чисто януковичівські вайби. Те, що відбулося сьогодні в Раді, схоже на відмову від підписання Угоди про асоціацію, бо воно наглухо несумісне з нашою євроінтеграційною дорожньою картою, – написав журналіст Данило Мокрик, натякаючи, що влада поставила під удар майбутнє членство України в ЄС.

Депутатки від опозиції прямо заявили про “знесення антикорупційної інфраструктури” та загрозу євроінтеграції, адже незалежні антикорупційні органи були однією з ключових умов зближення з Євросоюзом.

Саме побоювання за європейське майбутнє України стали однією з головних тем протестів. Громадяни скандували вимоги до президента застосувати вето і не допустити згортання реформ. На саморобних плакатах з’явилися гасла “#12414 = корупція під захистом закону”, “Вето на 12414!”, “Номер зради” та інші, які відображали суспільне сприйняття нового закону як зради ідеалів Майдану.

“Антикорупційні органи були здобутком Революції Гідності, оплачений кров’ю людей. Людей, яких сьогодні зрадили”, – емоційно відреагувала головна редакторка The Kyiv Independent Ольга Руденко, додаючи, що картини зими 2013–2014 року знову постають у неї перед очима.

Відомий ветеран і правозахисник Масі Найєм так само заявив, що не за таку країну воював на фронті: за його словами, закон №12414, який “хочуть знищити антикорупційну систему”, був поданий до Ради 16 січня 2025 року – символічно того ж дня, коли в 2014-му ухвалювалися “диктаторські закони” Януковича.

“12 років – і ми по колу повертаємось сюди ж? Далі або Майдан-3, або грузинський сценарій зі згортанням євроінтеграції… І все це під час війни?” – обурився Найєм, озвучуючи настрої частини суспільства.

Критика лунала не лише всередині країни, а й від західних партнерів. Єврокомісар з питань розширення Марта Кось прямо назвала рішення українського парламенту “серйозним кроком назад”, наголосивши, що підрив незалежності НАБУ підважує верховенство права і ставить під сумнів прогрес України на шляху до членства в ЄС. Вона нагадала, що незалежні антикорупційні інституції – ключова вимога переговорів про вступ, тож події в Україні викликають глибоке занепокоєння Брюсселя. На тлі дипломатичної реакції новопризначений віцепрем’єр з євроінтеграції Тарас Качка запевнив, що уряд нібито залишається відданим виконанню всіх зобов’язань перед ЄС і вже обговорив ситуацію з послами країн G7. Однак ці заяви мало заспокоїли протестувальників: багаторічна недовіра до владних обіцянок лише підживила протестні настрої.

Опозиція про мотиви влади: “захист свого кола”

Представники опозиції та антикорупційної спільноти не сумніваються, що раптовий “наступ” на НАБУ має конкретні мотиви. На їхню думку, влада пішла на цей крок, аби захистити від кримінального переслідування осіб зі свого найближчого оточення.

“Президент Зеленський свідомо вирішив зламати систему під себе, щоб розвалити кримінальні справи проти свого оточення”, – вважає ветеран і громадський активіст Олег Синєгубов, перелічуючи серед фігурантів антикорупційних проваджень ряд впливових персон, наближених до Банкової.

Зокрема, в суспільному дискурсі найбільш часто звучать два імені – Олексій Чернишов та Тимур (Ігор) Міндіч.

Олексій Чернишов – колишній міністр розвитку громад і територій, а нині віцепрем’єр-міністр, якого вважають близьким соратником Зеленського. В червні 2025 року НАБУ і САП офіційно повідомили Чернишову про підозру у масштабній корупційній справі. Його звинувачують у зловживанні службовим становищем та отриманні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, пов’язаних із схемою незаконної передачі державної землі під забудову. За даними слідства, Чернишов у змові з іншими посадовцями занижив вартість цінної київської ділянки майже вп’ятеро, через що держава ледь не недоотримала понад 1 млрд грн майна. Натомість забудовник “віддячив” чиновникам елітними квартирами за заниженими цінами – фактично хабар у вигляді суттєвих знижок. Особисто Чернишов, за версією детективів, отримав квартир на 14,5 млн грн дешевше ринкової вартості. Ця корупційна оборудка була викрита НАБУ, кількох спільників міністра заарештовано, а самому чиновнику суд обирає запобіжний захід. Відомо, що на момент, коли вибухнув скандал, Чернишов перебував у відрядженні за кордоном і не поспішав повертатися – за даними журналістів, він навіть заявляв оточенню “не бачу свого майбутнього в Україні”. Лише після втручання з найвищого рівня (згадується безпрецедентна операція Головного управління розвідки) віцепрем’єр усе ж був повернутий до Києва для вручення підозри. Для багатьох оглядачів цей епізод став тривожним сигналом: навіть найближче оточення президента почало фігурувати у розслідуваннях НАБУ, тож з’явилася спокуса “нейтралізувати” антикорупційні органи, доки вони не підібралися впритул до владних вершин.

Тимур Міндіч – інша знакова постать, через яку, як припускають, Банкова могла вирішити завдати удару по НАБУ. Міндіч – давній бізнес-партнер Володимира Зеленського, співвласник студії “Квартал 95” і неформальний радник, наближений до президентського кола. Українська правда з посиланням на джерело в антикорупційних органах повідомила, що НАБУ та САП готували повідомлення про підозру Міндічу. Більше того, під час негласних слідчих дій детективам вдалося зафіксувати голос Міндіча в одній із київських квартир, де кілька років тому Зеленський святкував свій день народження. Це наштовхнуло на припущення, що розслідування може стосуватися і можливої корупційної діяльності близьких до президента осіб. За даними джерела, Офіс президента, дізнавшись про плани оголосити Міндічу підозру, “діяв на випередження”, розпочавши атаку на антикорупційні органи та пролобіювавши скандальні правки.

“Ми вважаємо, вони спрацювали на упередження, бо довідалися, що НАБУ готує підозру Тимуру Міндічу”, – цитують журналісти слова співрозмовника, обізнаного із ситуацією.

Невдовзі з’явилися повідомлення, що сам Міндіч поспішно виїхав з України напередодні цих подій, що лише підсилило підозри в його причетності до гучної антикорупційної справи.

Керівництво НАБУ та прихильники антикорупційних реформ прямо вказують і на більш системний інтерес влади “приборкати” бюро. За останні два роки НАБУ значно активізувало свою роботу, дедалі частіше притягаючи до відповідальності високопосадовців.

“Десятки народних депутатів отримали підозри від НАБУ і САП”, – відзначив директор НАБУ Семен Кривонос, коментуючи можливі причини тиску на відомство.

Він не заперечує, що між ухваленим законом і успіхами бюро в розслідуванні топкорупції існує пряма кореляція. На думку Кривоноса, багато хто з депутатів проголосував за підпорядкування НАБУ, прагнучи уникнути відповідальності: для них це спосіб “убезпечити себе” від незручних справ. При цьому очільник НАБУ зізнався, що під час розслідування справи Чернишова на бюро чинився “дуже серйозний” тиск. Ці слова збігаються з оцінками журналістів-розслідувачів, які назвали липневі обшуки СБУ в антикорупційних органах “помстою Офісу [президента] за справу Чернишова”. Отже, в очах опозиції й активістів вимальовується чіткий мотив: зберегти статус-кво для владної еліти, убезпечивши “своїх” людей від рукою правосуддя, особливо напередодні виборів і очікуваних звітів перед західними партнерами.

Таким чином, Україна опинилася перед серйозним внутрішньополітичним викликом. Рішення обмежити повноваження НАБУ не тільки спричинило масштабне народне невдоволення, але й поставило під сумнів декларовану відданість влади курсу євроінтеграції. Суспільство сприйняло цей крок як тривожний дзвіночок згортання демократії – особливо небезпечний в умовах війни, коли консолідація нації базується на довірі до керівництва країни. Влада опинилася перед вибором: або дослухатися до голосу громадян і партнерів та знайти компромісне рішення, яке збереже незалежність антикорупційних органів, або наполягати на своєму і ризикувати втратити суспільну легітимність. Однозначних висновків робити зарано – ситуація продовжує розвиватися. Проте вже зараз очевидно, що питання незалежності НАБУ переросло рамки суто юридичного нюансу і стало маркером зрілості української демократії на шляху до Європейського Союзу. Пильна увага громадськості та світу до цього конфлікту свідчить: українське суспільство не готове поступатися принципами, за які заплачено таку високу ціну, і очікує від влади відповідності задекларованим європейським цінностям.