Україна не може дозволити собі “мир” ціною відмови від власних людей і територій. Справедливий договір можливий лише тоді, коли відновлено суверенітет, контроль над кордоном і гарантії безпеки не лише для держави, а й для українців, які залишилися під окупацією.

Про те, що насправді стоїть за розмовами про “болючі компроміси”, як оцінювати ситуацію на фронті, чому Росія посилює тиск на Півдні та яку роль можуть відіграти Молдова й Придністров’я, в інтерв’ю KHVL.INFO розповів військовий експерт Павло Лакійчук.

Мир на чиїх умовах

Лакійчук наполягає: будь-які переговори потрібно оцінювати через призму базових умов України – суверенітету, територіальної цілісності та долі людей на окупованих територіях.

“Для мене, як для українця, це в першу чергу суверенітет України і відновлення територіальної цілісності”, – підкреслює експерт.

Йдеться не про абстрактні лінії на карті, а про конкретних людей у Криму, на Донбасі, Херсонщині, Запоріжжі. Частина друзів Лакійчука із Севастополя з 2016 року сидить у російських тюрмах із 15-річними вироками лише за те, що вони хотіли залишатися українцями.

“І таких людей – сотні, тисячі. Комусь дають 10, 15, 20 років або фактично вирок до кінця життя. Людей убивають без суду й слідства, як ми бачили в Бучі, Ірпені, Ізюмі”, – нагадує він.

У цьому контексті заклики “припинити війну будь-якою ціною” для Лакійчука звучать як готовність погодитися на те, що частина громадян України буде остаточно “списана” в обмін на ілюзію стабільності.

“То що означає ‘припинення війни’ для цих людей? Вони не повернуться додому самі собою – тільки військовим шляхом. І коли нам натякають: ‘Ну, віддайте ще шматочок Донбасу’ – ми маємо чесно сказати, що це означає просто кинути сотні тисяч наших громадян під Путіна”, – пояснює експерт.

Тому всі розмови про “великий big deal” із Росією він оцінює вкрай жорстко:

“Якщо хтось в Україні спробує підписати таку ‘зделку’, де Україна фактично відмовляється від своїх людей і частини суверенітету, я не гарантую цій людині ані життя, ані здоров’я”.

Лакійчук підкреслює: формально акт капітуляції також може називатися “мирним договором”, але від цього не перестає бути поразкою, замаскованою під дипломатію.

“Справедливий мир – це відновлення суверенітету, повернення людей додому і гарантії безпеки, які не дозволять повторити агресію. Все, що нижче цього рівня – не про мир, а про поразку”, – підсумовує він.

Фронт: реальна загроза чи інформаційна картинка

Паралельно з дискусіями про “мирні плани” інформаційне поле заповнюють повідомлення про нібито масштабні успіхи російської армії – “оточення”, “взяття” міст, “прориви” на ключових напрямках. Частину цих заяв підхоплюють і деякі західні медіа, що підсилює тривогу в суспільстві.

Лакійчук пропонує дивитися на ситуацію тверезо і відділяти інформаційно-психологічні операції від реальної обстановки.

“Не варто вестись на російські ІПСО. Сьогодні читаю: РІА ‘Новости’ повідомляють, що в Старому Осколі росіяни вже ‘оточили українські війська і добивають їх’. Дивлюся на карту – наших сил там немає. То кого вони там ‘добивають’?” – каже експерт.

Подібна логіка, за його словами, працює і щодо “красивих” карт у кремлівських кабінетах, і щодо панічних заголовків у деяких західних виданнях.

“На картах у Путіна все зафарбовано червоним аж до Миколаєва – йому головне, щоб були великі стрілки. Герасимов може брехати скільки завгодно”, – коментує він.

Разом з тим Лакійчук не применшує реальних загроз. Він детально пояснює, чому бої за Покровськ, Мирноград, Добропілля і ситуація на Курахівському та Гуляйпільському напрямках справді є критичними для української оборони на Півдні.

“Росіяни зараз б’ються за Покровськ, бо він прикриває правий фланг нашого угруповання – Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ. (…) На окремих напрямках ситуація дійсно дуже важка. Саме тому Сирський ‘мотается, як пінг-понг’ між Покровськом і Гуляйполем – він розуміє, що це ключові точки оборони Півдня. Не можна здавати Гуляйполе, далі Оріхів”, – наголошує експерт.

У цьому контексті він пояснює й гучну тезу керівника фонду “Повернись живим” Тараса Чмута про “стратегічну кризу”.

“Чмут говорить не про тактичну обстановку ‘тут і зараз’, а про стратегічну ситуацію в середньостроковій перспективі. Якщо ми не змінимо підходу – і держава, і суспільство – то можемо отримати дуже неприємні сценарії. Паніку тут породжує не правда, а небажання її чути”, – підкреслює Лакійчук.

Війна на морі та гібридний фронт у Європі

Окрема лінія розмови стосується Чорного моря, портів, “тіньового флоту” Росії та гібридного виміру війни в Європі.

На думку Лакійчука, для України війна вже давно перестала бути “гібридною” – це відверта повномасштабна агресія. Натомість гібридний фронт Росія намагається розгорнути саме в Європі.

“Якщо запитати росіян, з ким вони воюють, – скажуть, що воюють в Україні з Великим Заходом. Якщо спитати європейців, – відповідають: ‘Та ні, це Росія воює з Україною, ми не воюємо’. І в результаті, коли на територію європейських країн прилітають дрони й ракети, ріжуть кабелі зв’язку, нищать інфраструктуру, це часто називають ‘випадковістю’”, – описує експерт.

На морі, за його оцінкою, Росія зазнала суттєвої поразки.

“Війна починалася з повної впевненості Росії, що вона домінує в Чорному морі. (…) Коли українці продемонстрували, що мають протикорабельні ракети, потопили крейсер ‘Москва’ і не тільки його, росіянам довелося відійти з північно-західної частини Чорного моря”, – каже Лакійчук.

Далі – удари по базах у тимчасово окупованому Криму, знищення штабу Чорноморського флоту, виведення з ладу кораблів, вимушене переміщення залишків флоту в Новоросійськ, де також почали горіти нафтотермінали та інфраструктура.

“Удари по ‘тіньовому флоту’ і критичній інфраструктурі – це не символіка, а конкретна зміна балансу сил. Росія втрачає можливість вільно шантажувати світ зерновою блокадою, втрачає безпечні бази для флоту та частину доходів від нафти”, – наголошує експерт.

Молдова, Придністров’я і готовність України прийти на допомогу

Окремим блоком у розмові стають Молдова та Придністров’я – як потенційна “вибухівка уповільненої дії” для всього регіону. Павло Лакійчук позитивно оцінює позицію президентки Майї Санду, яка прямо називає залети російських дронів і ракет на територію Молдови актами агресії.

“Мая Санду поводиться як сміливий політик – вона чітко називає речі своїми іменами. На жаль, не всі наші сусіди по Чорному морю так само відверті”, – зауважує він.

Водночас Лакійчук наголошує: якщо ситуація навколо російського контингенту в Придністров’ї загостриться, Україна готова стати не стороннім спостерігачем, а реальним союзником Молдови.

Він прямо посилається як на свою позицію, так і на офіційні сигнали з Києва:

“Я вважаю це абсолютно реалістичним, і офіційні наші особи говорять про те, що якщо розпочнуться проблеми з російським контингентом у Придністров’ї, Молдова звернеться до України за допомогою – ми підтримаємо наших сусідів і партнерів”.

Далі експерт чітко формулює готовність України до такої підтримки не лише політично, а й військово:

“Тож, якщо у нас виникне необхідність допомогти нашим молдовським друзям, Україна завжди їх підтримає. Ми в одному човні. І агресору буде несолодко”.

При цьому Лакійчук застерігає від перебільшення військового потенціалу російських сил у ПМР:

“Формальна чисельність військовослужбовців РФ там – кілька сотень ‘миротворців’ плюс два батальйони, які охороняють склади в селищі Колбасна. Це великі радянські склади колишньої армії. (…) У 2023 році росіяни всерйоз розглядали сценарій прориву до Колбасної, щоб скористатися цими запасами”.

Щоб реально підсилити це угруповання, Росії довелося б або прориватися сушею через Одеську область, або здійснювати масштабну десантну операцію – сценарій, для якого в неї вже немає ані ресурсів, ані безпечних морських коридорів:

“Половину їхніх десантних кораблів ми вже відправили на дно Чорного моря. Морська піхота – це вже не та еліта, яка колись тренувалася на великих десантних кораблях. Це зброд”, – констатує експерт.

У такій конфігурації потенційна спільна операція України та Молдови проти російського контингенту в ПМР не лише знімає ризики для Кишинева, а й додатково послаблює російські можливості тиску на український Південь.

Єдність як стратегічний ресурс

Підсумовуючи розмову, Лакійчук повертається до головного, на його думку, ресурсу України – внутрішньої єдності.

“Ключове слово тут – ‘єдність’. Нам треба знову стати єдиними. Коли ми єдині – нас не здолають”, – наголошує він.

Він згадує 2022 рік, коли українці масово допомагали одне одному, стояли в чергах до військкоматів, формували територіальну оборону, а незнайомі люди на Заході країни приймали в себе родини з прифронтових регіонів.

“Тоді у військкоматах стояли черги не на виїзд, а в армію. На кордоні черги були не з України, а в Україну – люди поверталися воювати”, – говорить експерт.

Нині ж, за його словами, частина цього запалу втрачена. Волонтерські збори йдуть важче, а інформаційний простір все частіше наповнюють сюжети про те, як “мужні українці” відбиваються від “орків із ТЦК”.

“Я нагадаю: ці ‘орки’ – наші військовослужбовці. Якщо ми демонізуємо власні інституції оборони, не варто дивуватися проблемам із укомплектованістю”, – попереджає Лакійчук.

Він наводить приклад заяв міністра оборони Угорщини про те, що Україна нібито “вже програла війну” через низьку укомплектованість ЗСУ.

“Нічого ще не ‘зрозуміло’. Ми можемо зламати цю тенденцію. Але для цього треба перестати чекати чуда від Європи, Америки, від Трампа чи будь-кого іншого. Треба покладатися на самих себе, діяти в одному строю – держава, армія, суспільство”, – підсумовує він.

У цій логіці стає зрозуміло, чому Лакійчук так різко відкидає будь-які сценарії “миру” ціною відмови від людей і територій. Без єдності всередині країни, без чесного погляду на ризики та готовності брати відповідальність на себе жодні формули, плани й документи не забезпечать ані справедливого миру, ані безпеки.

Запрошуємо подивитися повну розмову на нашому YouTube-каналі, оцінити інтерв’ю лайком та підписатися, щоб не пропустити наступні ефіри. Ваша активність у вигляді коментарів, поширень і реакцій допомагає нам розвивати медіа, запрошувати нових спікерів і системно висвітлювати події на Півдні України. Дякуємо кожному за підтримку і небайдужість.