Україна послідовно атакує морську логістику Росії, намагаючись послабити угруповання окупаційних військ на півдні та зробити використання тимчасово окупованого Криму дедалі складнішим, дорожчим і небезпечнішим для РФ.

Удари по переправах, кораблях, військових об’єктах та маршрутах постачання мають спільну мету – змусити Росію витрачати більше ресурсів на забезпечення своїх військ і постійно перебудовувати логістичну систему.

Водночас Москва продовжує атакувати українські порти та портову інфраструктуру. Таким чином Росія намагається бити не лише по військових можливостях України, а й по її економіці, експорту та доступу до світових ринків.

У результаті Чорне та Азовське моря стали ще одним повноцінним простором війни. Тут одночасно переплітаються військова логістика, міжнародна торгівля, експорт зерна, нафтові перевезення, робота портів і боротьба за свободу судноплавства.

Про те, як Україна намагається поступово обмежити російські можливості на морі, чому Керченська протока є настільки важливою, як працюють російські схеми перевезення вантажів та яким може стати український флот після війни, в інтерв’ю ‘Хвиля Інфо’ розповів військовий експерт і аналітик Павло Лакійчук.

Логістичний локдаун: що Україна намагається зробити на півдні

За словами Павла Лакійчука, дії Сил оборони на південному напрямку можна описати терміном ‘логістичний локдаун’.

Йдеться не обов’язково про ситуацію, коли всі дороги, мости або морські маршрути фізично знищені і рух ними повністю припинений. Завдання може полягати у поступовому зниженні їхньої пропускної спроможності.

Для великого військового угруповання логістика має критичне значення. Військам постійно необхідні боєприпаси, пальне, продовольство, запасні частини, техніка, медикаменти та поповнення.

Якщо доставка стає довшою та складнішою, для перевезення тієї самої кількості вантажів потрібно більше машин, людей, пального і часу. А кожна додаткова перевалка створює нову потенційно вразливу точку – склад, залізничний вузол, причал, пором або транспортну колону.

Дві головні артерії російського постачання

На сухопутному фронті повністю перекрити логістику надзвичайно складно. Російська система постачання має велику кількість автомобільних і залізничних маршрутів та може частково компенсувати втрату окремих напрямків.

На півдні географія створює іншу ситуацію. За словами Лакійчука, тут можна виокремити дві основні транспортні артерії.

Маршрут через Крим

Перша проходить через тимчасово окупований Крим і Керченську протоку. До цієї системи належать Кримський міст, поромні переправи, морські перевезення, військові кораблі та допоміжні судна.

Через цей напрямок Росія може переміщати вантажі між своєю територією, Кримом та окупованими районами півдня України.

Сухопутний коридор

Друга артерія – так званий сухопутний коридор. Він проходить із території РФ через окуповані Маріуполь, Бердянськ і Мелітополь та далі веде у напрямку Криму і Херсонщини.

Для російського командування ці два маршрути доповнюють один одного. Якщо один стає менш надійним, частину вантажів можна спробувати перенаправити через інший.

Ці дві артерії якщо ще й не перерізані повністю, то вже добряче пошматовані. Щось ними продовжує надходити, але їхня пропускна спроможність суттєво обмежена, – пояснив Лакійчук.

Чому навіть часткове порушення логістики має значення

У військовій логістиці важливий не лише сам факт існування дороги, мосту або залізниці. Має значення, скільки вантажів можна провести цим маршрутом, наскільки швидко це можна зробити та який транспорт для цього доступний.

Якщо великий обсяг вантажів доводиться розподіляти між кількома меншими маршрутами, кілька разів перевантажувати або перевозити автомобілями замість залізниці, вся система стає складнішою.

Збільшується потреба у транспорті та пальному, зростає час доставки, а місця перевалки і накопичення вантажів стають новими логістичними вузлами.

Саме тому повне фізичне знищення маршруту не є єдиним показником ефективності таких дій.

Кримський міст змусив Росію змінювати маршрути

Кримський міст після його будівництва став не лише політичним символом російського контролю над окупованим півостровом, а й важливим елементом транспортної системи.

Через нього Росія отримала пряме автомобільне та залізничне сполучення з Кримом.

Після пошкоджень мосту російському командуванню довелося переглядати частину схем постачання. Зокрема, вибухонебезпечні та пожежонебезпечні вантажі почали активніше спрямовувати альтернативними маршрутами.

Значна частина навантаження лягла на Керченську поромну переправу.

Але концентрація перевезень на поромах створила нову проблему – самі пороми та причали стали важливими елементами логістичної системи і відповідно цілями для українських атак.

Пороми та великі десантні кораблі

Сили оборони України систематично атакували інфраструктуру Керченської переправи та судна, які могли бути залучені до перевезень.

Паралельно під удари потрапляли великі десантні кораблі Чорноморського флоту РФ.

Їхнє значення не обмежується суто бойовими завданнями. Великі десантні кораблі можуть перевозити військову техніку, особовий склад та інші вантажі.

Тому пошкодження або знищення таких кораблів означає для Росії не лише втрату бойових одиниць флоту, а й скорочення додаткових транспортних можливостей.

Чому Керченська протока настільки важлива

Керченська протока – вузький морський прохід, який сполучає Азовське та Чорне моря.

Саме географічне положення перетворює цей район на природне вузьке місце для морської логістики. Судна, які прямують з Азовського моря у Чорне або у зворотному напрямку, проходять через цей район.

Тому контроль над безпекою перевезень у районі протоки має значення не тільки для військового постачання окупованих територій, а й для економічної діяльності Росії.

Чому Росія активніше використовує Азовське море

Коли використання окремих маршрутів через Крим стало ризикованішим, Росія почала активніше залучати можливості Азовського моря.

Цей район має значення далеко не лише для військового постачання. Через річкові та морські маршрути Азовське море пов’язане із Волго-Донською системою та внутрішніми водними шляхами Росії.

Це дозволяє переміщати зерно, нафтопродукти та інші вантажі між внутрішніми регіонами РФ, Азовським і Чорним морями.

Після окупації частини півдня України до цієї логістичної системи Росія також намагається інтегрувати захоплені українські порти та території.

‘Віртуальний термінал’ посеред моря

Окремим елементом цієї системи є перевалка вантажу безпосередньо з одного судна на інше – ship-to-ship transfer.

Невелике судно може забрати нафту, зерно або інший вантаж у порту Азовського моря та доставити його до району морської перевалки.

Там вантаж передається на великий танкер або суховантаж, здатний виконувати далекі міжнародні рейси.

При цьому велике судно може взагалі не заходити до порту, звідки спочатку походив вантаж. Така схема ускладнює відстеження його маршруту та походження.

У Керченській протоці існував своєрідний віртуальний термінал. Начебто він є, але на березі його немає. Тепер користуватися цим районом стало значно небезпечніше, – зазначив експерт.

Таким чином, тиск на російську морську логістику може давати подвійний ефект. Він створює проблеми для військового постачання і водночас збільшує ризики для комерційних схем, пов’язаних із використанням окупованих територій.

Росія відповідає ударами по українських портах

Поки Україна намагається послаблювати російську логістику на півдні, Москва проводить власну кампанію проти української портової інфраструктури.

Для України морські порти мають критичне економічне значення. Через них проходить значна частина зовнішньої торгівлі, зокрема аграрного експорту.

Стабільна робота морського коридору означає валютні надходження, роботу підприємств, завантаження портів та можливість українським виробникам залишатися на світових ринках.

Саме тому удари по портовій інфраструктурі мають значно ширший ефект, ніж фізичне пошкодження окремого причалу, термінала або складу.

Чому Чорне море для України критично важливе

Географічне становище України та Росії суттєво відрізняється.

РФ має вихід до кількох морських басейнів. Українська морська торгівля натомість значною мірою сконцентрована у Чорноморському басейні.

Тому можливість стабільної роботи портів Великої Одеси та українського Придунав’я безпосередньо пов’язана з економічною стійкістю держави.

Лакійчук нагадує, що російський тиск на українське судноплавство почався ще до повномасштабного вторгнення.

Під приводом масштабних військових навчань Росія закривала великі райони Чорного та Азовського морів, створюючи проблеми для цивільного судноплавства.

Після 24 лютого 2022 року цей тиск перетворився на фактичну морську блокаду і доповнився загрозою російської десантної операції на українському узбережжі.

Як Україні вдалося відтіснити Чорноморський флот

На початку повномасштабної війни Росія мала значну перевагу над Україною за кількістю великих бойових кораблів.

Однак Україна почала компенсувати цю нерівність асиметричними засобами.

Одним із переломних епізодів стало знищення ракетного крейсера ‘Москва’. Надалі під удари почали потрапляти інші російські кораблі, військові об’єкти у Криму, ремонтна інфраструктура та місця базування.

Окремим фактором стали українські морські безпілотники, які дозволили створити загрозу значно дорожчим російським кораблям навіть без великого традиційного надводного флоту.

У результаті характер бойових дій у Чорному морі суттєво змінився, а російським кораблям стало значно складніше діяти біля українського узбережжя так, як це планувалося на початку вторгнення.

Загроза українським портам залишається

Водночас зменшення активності великих російських кораблів не означає припинення атак.

Росія продовжує використовувати ракети, ударні БпЛА та авіаційні засоби ураження.

Під загрозою залишається портова та припортова інфраструктура Одещини, а також об’єкти Миколаївщини та українського Придунав’я.

Чому однієї ППО недостатньо

Системи протиповітряної оборони залишаються критично важливими для захисту портів і міст. Але ППО вступає у роботу вже після того, як противник запустив засіб ураження.

Тому, за логікою Лакійчука, довгостроковий захист потребує впливу не лише на ракети та дрони у повітрі, а й на систему, яка дозволяє Росії здійснювати ці атаки.

Йдеться про літаки, пускові установки, склади озброєння, системи забезпечення, ремонтну інфраструктуру та військові аеродроми.

Чому Крим залишається ключовим

Після окупації півострова Росія перетворила Крим на великий військовий плацдарм.

Там розташовані аеродроми, бази флоту, склади, системи протиповітряної оборони та інша військова інфраструктура.

Серед важливих авіаційних об’єктів Лакійчук називає аеродроми Саки та Бельбек.

Саме тому боротьба за безпеку українських портів і ситуація навколо окупованого Криму безпосередньо пов’язані між собою.

Щоб відкрити українські порти й убезпечити море, необхідно знищувати систему базування противника. І це передусім стосується Криму, – наголосив аналітик.

Чому міжнародний захист судноплавства просувається повільно

Російські атаки створюють ризики не лише для України. У Чорному морі працюють цивільні торговельні судна під прапорами різних держав, а безпека маршрутів має міжнародне значення.

Саме тому Україна неодноразово порушувала питання ширшого залучення партнерів до забезпечення безпеки судноплавства та протимінної діяльності.

Особливу роль тут відіграють три чорноморські держави НАТО – Румунія, Болгарія та Туреччина.

Однак, за оцінкою Лакійчука, шлях від політичних домовленостей до практичної реалізації таких ініціатив залишається довгим.

Фактор Туреччини

Туреччина займає у Чорноморському регіоні особливе становище. Вона контролює Босфор і Дарданелли – морський шлях між Чорним та Середземним морями.

Режим проходу військових кораблів через протоки регулюється Конвенцією Монтре, що надає Анкарі значний вплив на баланс сил у регіоні.

Водночас Туреччина традиційно обережно ставиться до розширення присутності інших військових гравців у Чорному морі.

У результаті навіть ініціативи, які здаються суто технічними, можуть вимагати складних політичних домовленостей.

Хто хоче – той робить, а хто не хоче – шукає привід, – підсумував експерт.

Якою буде перемога України на морі

Для Павла Лакійчука перемога у Чорному морі не обмежується кількістю знищених російських кораблів або стабільною роботою українського морського коридору.

Стратегічне питання значно ширше – чи зможе Росія надалі використовувати Чорне море та окупований Крим як інструмент військового й економічного тиску на Україну.

Для самого експерта ця тема має і особистий вимір. Павло Лакійчук є уродженцем Севастополя, тому справжньою перемогою для нього буде можливість повернутися до звільненого українського Криму.

Водночас він застерігає від надмірно простого уявлення про деокупацію півострова.

Крим географічно та військово пов’язаний із ситуацією на всьому південному фронті. Між основною територією, яку контролює Україна, та півостровом залишаються окуповані райони Запорізької та Херсонської областей.

Тому повернення Криму неможливо розглядати у відриві від загального процесу звільнення українського півдня.

Перемога – це коли всі, хто був змушений покинути домівки на Херсонщині, Запоріжжі, Донеччині та Луганщині, зможуть повернутися додому і почати відбудовувати своє обійстя, – сказав Лакійчук.

Після війни Україні доведеться будувати новий флот

Окремим питанням стане майбутнє Військово-морських сил України.

Після війни державі потрібно буде не просто відновити втрачені кораблі, а визначити, який саме флот потрібен Україні у нових умовах.

Лакійчук вважає, що механічне повернення до радянської моделі з акцентом на великі кораблі не відповідатиме досвіду нинішньої війни.

Бойові дії вже продемонстрували, що значно менші та дешевші системи здатні створювати серйозну загрозу великим і дорогим кораблям.

Морські дрони змінили саме поняття флоту

Одним із головних уроків війни стало масове застосування безекіпажних морських платформ.

Раніше для створення загрози великому військовому кораблю зазвичай були потрібні інший корабель, підводний човен, авіація або береговий ракетний комплекс.

Морські безпілотники частково змінили цю логіку.

Відносно компактна платформа може пройти значну відстань, атакувати ціль та змусити противника витрачати великі ресурси на оборону кораблів і військово-морських баз.

Яким може бути майбутній український флот

Майбутні ВМС України, на думку експерта, мають бути комплексною системою, у якій різні компоненти доповнюють один одного.

• Надводні кораблі та патрульні катери – для виконання традиційних морських завдань.
• Морські безекіпажні системи – для розвідки, стримування та ураження цілей.
• Берегові ракетні комплекси – для контролю морського простору поблизу узбережжя.
• Авіація та безпілотники – для розвідки та ураження цілей на великих відстанях.
• Системи РЕБ та спостереження – для захисту узбережжя та контролю ситуації на морі.
• Далекобійні засоби ураження – для впливу на військову інфраструктуру противника.

Одним із ключових принципів має залишатися розосередження.

Флот, який критично залежить від кількох великих кораблів або однієї основної бази, створює для противника зрозумілий список пріоритетних цілей.

Розподілена система з великою кількістю різних платформ значно складніша для одночасного виявлення та знищення.

Флот потрібен не заради самих кораблів

У кінцевому підсумку головним показником ефективності українських ВМС має бути не кількість великих кораблів у строю.

Основне завдання – створити умови, за яких противник не зможе безкарно блокувати українське узбережжя, атакувати порти або встановлювати власні правила судноплавства у Чорному морі.

Флот має забезпечувати захист портів, морських маршрутів, критичної інфраструктури та територіальних вод.

Водночас він повинен створювати постійну загрозу для сил противника у разі нової спроби морської блокади.

Чорне море після війни

Боротьба за море вже давно вийшла за межі класичного протистояння військових кораблів.

У ній одночасно беруть участь ракети, авіація, морські та повітряні безпілотники, розвідка, берегові комплекси, супутникові системи, торговельні судна та портова інфраструктура.

Саме тому атаки на російські пороми, боротьба за Керченську протоку, удари по військових об’єктах у Криму, захист Одеси та розвиток українських морських дронів є не окремими історіями, а елементами однієї великої кампанії.

Для Росії море залишається способом підтримувати окупаційне угруповання та тиснути на українську економіку.

Для України – це шлях до світових ринків, захист південних регіонів і важлива частина майбутньої системи безпеки.

Головне завдання майбутніх Військово-морських сил України – зробити так, щоб Росія більше не могла перетворити Чорне море на інструмент блокади, військового тиску та шантажу України.

---

Матеріал підготовлено на основі інтерв’ю військового експерта та аналітика Павла Лакійчука для ‘Хвиля Інфо’.