Україна успішно звільнила правобережну частину Херсонщини ще в листопаді 2022 року, але лінія фронту досі проходить по величезній водній перешкоді – річці Дніпро. Чи можуть російські війська знову переправитися через Дніпро в районі Херсона, щоб просунутися вглиб території України? У цій військовій аналітиці розглянемо поточну ситуацію на Херсонському напрямку, природні умови Дніпра, необхідні ресурси для переправи через Дніпро, підготовку оборони України, можливі сценарії розвитку подій, а також думки експертів і історичні паралелі.

Поточна ситуація на Херсонському фронті

Лінія фронту на Херсонщині зараз фактично збігається з руслом Дніпра. Після відступу РФ із міста Херсон наприкінці 2022 року російські війська закріпилися на лівому (східному) березі, а українські Сили оборони тримають правий (західний) берег. Прямого сухопутного зіткнення немає – замість цього тривають позиційні бої артилерії та диверсійні рейди малими групами по річці. Росіяни постійно обстрілюють правобережні території: за даними Оперативного командування “Південь”, щодоби ворог застосовує близько 200-220 безпілотників та авіабомб по місту Херсон і прибережних селах. Окупанти значно підсилили інтенсивність авіаударів – використовують і некеровані ракети, і керовані авіабомби, завдаючи великих руйнувань та втрат серед цивільних.

Одночасно противник активізувався на самій річці. За словами речника Сил оборони півдня Владислава Волошина, російські військові останнім часом намагаються дрібними силами висаджуватися на островах Дніпра та навіть пробувати прорватись на правий берег. Мета таких дій – захопити хоча б невеликий плацдарм і утримати його, щоб отримати козир у разі перемовин або створити картинку “успіху” для своєї пропаганди. Однак реальні результати цих спроб для ворога мізерні. Українські захисники тримають прибережні території під постійним вогневим контролем – щойно російська група намагається висадитися на якомусь острові чи березі, її виявляють і накривають вогнем артилерії або знищують упритул малими тактичними групами. Волошин описує такі авантюрні десанти як “приречену робінзонаду”: кілька російських бійців допливають до острова, залишаються там без підтримки, і протягом кількох днів або гинуть, або потрапляють у полон. Для російської пропаганди це подається як “контроль над островом”, але насправді ніякого стратегічного значення такі дії не мають, а для самих десантників це квиток в один кінець.

Широкомасштабних наступальних дій на Херсонському напрямку з боку РФ наразі не спостерігається. Аналітики ISW зазначають, що ознак формування великих ударних угруповань на лівобережжі немає, тож імовірність поновлення масштабного наступу на Херсон зараз низька. Російські сили зосереджені на інших ділянках фронту, а на півдні обмежуються дистанційним впливом – обстрілами та спробами розвідки боєм. Разом з тим українська сторона не виключає спроб ворога знову перейти до активних дій на Херсонщині, тому ситуація там залишається напруженою. Військове командування України тримає під наглядом будь-які пересування ворожих підрозділів поблизу Дніпра і готується до різних сценаріїв розвитку подій.

Природні умови та особливості Дніпра в районі Херсона

Нижня течія Дніпра, яка розділяє сили на Херсонщині, сама по собі є грізним оборонним рубежем. Тут річка широка, подекуди на кілька сотень метрів чи навіть понад кілометр, утворює розгалужену дельту з численними протоками, островами і заболоченими заплавами. Правий берег (з боку міста Херсон) – відносно підвищений і більш заселений, тоді як лівий берег – низинний, рівнинний, значною мірою покритий плавнями. Такий рельєф означає, що лівобережжя більше потерпає від розливів і підтоплень, має важкопрохідні піщано-болотисті ґрунти, а правий берег домінує висотою і щільно контролюється спостережними постами української оборони. Іншими словами, росіянам довелося б форсувати широкий водний простір, виходячи на берег, який прострілюється згори.

Додатковим ускладненням стали наслідки підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року. Це затопило прибережні райони, особливо постраждали низинні території лівого берега. Хвиля зруйнувала переправи, укріплення, заміновані ділянки і змінила ландшафт русла. Після сходження води Дніпро набув ближчого до природного стану: русло подекуди звузилося, утворилися нові мілини та острівці, береги вкрилися товстим шаром мулу. Експерти відзначали, що вибух греблі фактично відстрочив можливість будь-якого форсування річки на кілька місяців, поки ситуація стабілізується. Наразі колишнє русло в багатьох місцях важкопрохідне – і для техніки (через багнюку), і для човнів (через мілину та загати). До того ж повінь розмила мінні поля та розкидала вибухонебезпечні предмети по узбережжю, що створює додаткову небезпеку для будь-яких сил, які спробують висадитися на берег.

Течія Дніпра в цьому регіоні досить стрімка, особливо після руйнування дамби – річка більше не стримується водосховищем, тому вода швидше впадає в лиман. Швидка течія ускладнює наведення понтонних мостів і переправ: секції можуть зноситися, закріпити міст на довгому прольоті дуже важко. Окрім того, кліматичні умови півдня України такі, що скресання льоду взимку часто неповне – товстого льодового покриву, здатного витримати техніку, майже не буває. Тобто розраховувати на “зимник” через Дніпро окупанти не можуть. Навпаки, дощі та мокрий сніг в холодний період ще більше розмивають береги, перетворюючи ґрунт на трясовину.

Наявність численних островів у пониззі Дніпра грає подвійну роль. З одного боку, острови могли б слугувати проміжними точками висадки – маленькими плацдармами посеред річки. З іншого боку, утримати їх надзвичайно важко: це відкриті території, прострілювані з обох берегів, без можливості повноцінно закріпитися. Українські війська свідомо не займають постійно острови, адже там неможливо облаштувати міцну оборону. Натомість вони контролюють їх вогнем: при виявленні на острові російського підрозділу той відразу накривається прицільним обстрілом і вимушений відступити або гине. Фактично острови перетворилися на сіру зону, нейтральну територію, де триває “битва сенсорів” і нервів – хто швидше помітить висадку противника.

Таким чином, природні умови Дніпра на Херсонщині явно грають на користь оборонців. Широка водна перешкода, розчленована протоками та островами, зі стрімкою течією і заболоченими берегами, піддається повному контролю з повітря та дальнобійної артилерії. Форсувати її навіть у сприятливих обставинах було б надзвичайно складно, а з урахуванням сучасних засобів ураження – це завдання максимуму. Недарма в історії битва за Дніпро 1943 року стала однією з найкровопролитніших операцій Другої світової війни: сумарні втрати обох сторін тоді сягнули близько 2 млн осіб (понад 1,6 млн з радянського боку та щонайменше 400 тис з боку нацистів). Сьогодні, коли технології дозволяють ще ефективніше знищувати війська на переправах, лобова атака через Дніпро – надзвичайно ризикована авантюра.

Логістичні та технічні ресурси, потрібні для форсування

Для переправи через велику річку на зразок Дніпра наступаючій армії потрібна ретельно спланована операція і значний набір сил та засобів. Розглянемо основні компоненти, без яких успіх неможливий:

• Жива сила і ударне угруповання. Щоб прорватися через Дніпро і закріпитися на плацдармі, Росії знадобиться перевага в особовому складі. Військовий експерт Олег Жданов оцінює, що для успішного форсування і утримання правобережного плацдарму потрібно щонайменше 100 тис солдатів. Нині ж угруповання РФ “Дніпро”, що діє на всьому південному напрямку, нараховує, за його даними, максимум ~70 тис, причому ударного резерву серед них нема. Тобто росіянам бракує кількісно сили, щоб одночасно переправити достатньо військ і протистояти контратакам українців. До того ж, велике скупчення військ на лівому березі неможливо приховати від розвідки – такі пересування відразу будуть помічені з повітря і космосу.
• Інженерні засоби переправи. Форсування Дніпра неможливе без спеціальної техніки: потрібні понтони, пороми, десантні катери, амфібійна техніка. Росіяни розуміють це і, за даними української розвідки, завозили на лівий берег обладнання для зведення понтонних мостів. Також, за словами начальника Херсонської ОВА Олександра Прокудіна, РФ підготувала близько 300 човнів різного типу для можливої переправи через річку. Однак якість і вантажопідйомність цих плавзасобів викликає питання – більшість із них це невеликі моторні човни, які можуть перевозити лише групи по 5-10 бійців і легке озброєння. Для перекидання ж важкої техніки (танків, БМП, артилерії) потрібні понтони або десантні кораблі. Навести понтонний міст через Дніпро майже нереально швидко: його довжина має сягати сотень метрів, а кожна секція – під прицілом української артилерії.
• Перевага в повітрі та прикриття з неба. Критичний елемент форсування – авіаційна підтримка. Нападники мають подавити оборону протилежного берега бомбардуваннями і ракетними ударами, а також захищати свої переправні засоби від ударів з повітря. Для цього потрібні як ударні гелікоптери та штурмовики, так і винищувачі для завоювання панування в повітрі. Росія останнім часом активно застосовує бойову авіацію на півдні – зокрема, завдає ударів керованими авіабомбами по Херсону. Проте повністю нейтралізувати українську ППО їй не вдається. В районі Херсона діють українські зенітно-ракетні комплекси, тож великі групи ворожих літаків ризикують бути збитими. Без прикриття з повітря переправа приречена: історія знає приклади, коли авіація переломлювала хід річкових операцій. Наприклад, під час Другої світової війни радянське командування зосередило тисячі літаків для підтримки форсування Дніпра, і все одно зазнало величезних втрат. Нині ж технічна оснащеність ЗСУ значно вища, а російська авіація не має повної свободи дій над прифронтовою зоною.
• Артилерійська підготовка та РСЗВ. Щоб успішно висадитися на протилежний берег, атакуюча сторона мусить подавити вогневі точки оборонців. Зазвичай перед форсуванням проводиться масований артилерійський обстріл ворожих позицій, а також димове маскування переправ. Росія зосередила значну кількість ствольної артилерії і реактивних систем залпового вогню на півдні, якими щодня обстрілює правий берег Херсонщини. Однак для прикриття реальної переправи цього може бути недостатньо: українські війська розосереджені в глибині оборони і укриттях, тож навіть годинами “утюжити” береги – не гарантія знищення усіх вогневих засобів ЗСУ. До того ж, щойно росіяни відкриють ураганний вогонь по вузькій ділянці, це виказуватиме напрямок їх удару. Українська розвідка швидко виявить район концентрації ворога. Контрбатарейна боротьба у ЗСУ також на високому рівні завдяки західним РЛС і високоточним снарядам. Тому артпідготовка росіян може зірватися під ударами у відповідь. Крім того, слід враховувати витрату боєприпасів: інтенсивний обстріл вимагатиме тисяч снарядів, а логістика РФ на лівому березі теж уразлива для далекобійних HIMARS.
• Розвідка і зв’язок. Планування такої складної операції, як форсування Дніпра, неможливе без детальної розвідки. Потрібно точно знати, де слабкі місця в обороні, де мінні поля, де зручний берег для висадки. Росіяни мають у розпорядженні безпілотники та агентурну розвідку, але українська контррозвідка серйозно ускладнює отримання актуальних даних. До того ж, організація зв’язку під час переправи – окремий виклик. На човнах та понтонах важко підтримувати стабільний радіозв’язок, засоби РЕБ можуть його глушити. Волошин зазначив, що ворогу потрібне потужне РЕБ-прикриття для проведення подібної операції – тобто глушіння дронів і зв’язку українців. Окупанти справді застосовують комплекси радіоелектронної боротьби, але повністю “засліпити” оборону їм не вдасться. Тим більше, що українська сторона теж має сучасні засоби РЕБ і боротьби з дронами.
• Морально-психологічний стан військ. Не менш важливий ресурс – готовність солдатів виконати наказ. Форсування під щільним вогнем – надзвичайно небезпечне завдання, яке вимагає високого бойового духу і злагодженості. Є ознаки, що російські військові деморалізовані перспективою таких штурмів. Партизанський рух “Атеш” повідомляє про випадки саботажу: солдати РФ навмисне ламають мотори і пошкоджують гумові човни, щоб їх не відправили штурмувати острови в дельті Дніпра . Це свідчить про розуміння ворожими бійцями смертельних ризиків. До того ж, значну частину особового складу на цьому напрямку складають мобілізовані чи контрактники без великого досвіду десантних операцій. Кинути їх на фронтальну переправу – значить приректи на важкі втрати. Без елітних підрозділів та мотивації ці війська можуть панікувати чи відмовлятися йти вперед. Навіть у радянській армії у 1943 році тільки масовий героїзм і загороджувальні загони НКВС гнали солдат через Дніпро під шквальним вогнем, через що десятки тисяч загинули. Нині ж навряд чи знайдеться багато охочих стати “гарматним м’ясом” на дніпровській переправі.

Підсумовуючи, для успішного форсування Дніпра російським військам потрібна комбінація факторів: значна чисельна перевага, раптовість, потужні інженерні засоби, панування в повітрі, артилерійська могутність, ефективна розвідка і високий моральний дух десанту. На даний момент жодної з цих умов РФ повною мірою не має на Херсонському напрямку. Відповідно, її шанси провести масштабну переправу виглядають вкрай сумнівно. Нижче наведено коротке порівняння ресурсів сторін у цьому регіоні:

Можливі сценарії розвитку подій

Аналізуючи всі фактори, масштабне форсування Дніпра найближчим часом виглядає малоймовірним. Проте розглянемо декілька потенційних сценаріїв і їх наслідки:

Сценарій 1: Обмежені рейди без продовження наступу. Найвірогідніше, російські війська продовжать тактику невеликих диверсійно-розвідувальних груп на Дніпрі. Вони можуть періодично висаджуватися на островах чи спробувати нічну вилазку на безлюдну ділянку правого берега. Мета – перевірити оборону, зафіксувати українські позиції, змусити ЗСУ розосередити увагу. Такий сценарій уже реалізується зараз: майже щодня фіксуються дрібні штурмові спроби противника, які закінчуються для ворога втратами в живій силі та плавзасобах. Українська сторона діє на випередження, знищуючи більшість груп ще на воді або біля берега. Подібні рейди навряд чи переростуть у щось більше – вони радше носять характер психологічного тиску та “пошуку слабких місць”.

Сценарій 2: Імітація великого наступу (відволікаючий маневр). Кремль може піти на загострення ситуації, демонстративно готуючи переправу, щоб змусити Україну тримати значні сили під Херсоном. Наприклад, накопичити човни, розгорнути показово понтони, посилити обстріли – створити картинку підготовки до форсування. Мета – стратегічно розтягнути оборону України, відвернути резерви від інших напрямків. При цьому реального штурму може і не бути – лише погроза. Українське командування свідоме таких ризиків: за даними РБК-Україна, наша розвідка знає про наміри РФ провести “дзеркальну операцію” до українського десанту в Кринках, але оцінює, що шансів знову захопити Херсон у ворога немає. Отже, імовірно, ЗСУ не піддадуться на провокацію і не знімуть великі сили з інших ділянок, а продовжать тримати південний напрямок мінімально достатнім гарнізоном, посиленим артилерією.

Сценарій 3: Повномасштабна спроба форсування та наступ на Херсон. Це найменш вірогідний, але найбільш небезпечний варіант. Передбачає, що Росія зібрала резерви, сконцентрувала 100-тисячне угруповання, сотні одиниць техніки, придушила українську ППО і раптово почала переправу одночасно в кількох точках – наприклад, біля Антонівського мосту та нижче за течією. У перші години їм, можливо, вдалося б висадити кілька батальйонів і захопити вузьку прибережну смугу або околицю Херсона. Проте утримати її надзвичайно складно. Українські війська завчасно підготували глибокоешелоновану оборону на випадок такого прориву. Береги пристріляні артилерією, у найближчому тилу чергують резервні танкові підрозділи та штурмові бригади, готові до контратаки. Без налагодженої понтонної переправи російський плацдарм швидко опиниться відрізаним – постачання боєприпасів та підкріплень стане неможливим під шквальним вогнем. Фактично десант перетвориться на “самогубний”. Українська артилерія та авіація знищуватиме переправні засоби, а наземні війська – стискатимуть кільце навколо висаджених підрозділів. Шанси утриматися навіть добу-дві мізерні, не кажучи про просування вглиб. Скоріше за все, така авантюра завершиться повним розгромом десанту і величезними втратами для РФ – подібно до того, як 2022 року під Білою Горою на Сіверському Донці українці розгромили три російські батальйони, що намагалися навести понтон, знищивши близько 500 окупантів і 80 одиниць техніки всього за кілька днів.

Військові аналітики одностайні: за нинішніх умов провести успішний наступ через Дніпро для РФ практично нереально. Аналітики ISW зазначають, що ймовірність поновлення широкомасштабної наступальної операції проти Херсона наразі низька – росіянам довелося б перекидати величезні сили і засоби, а непомітно це зробити неможливо. Владислав Волошин, речник ОК “Південь”, теж заспокоює, що зібрані ворогом “300 човнів” не становлять серйозної загрози – декілька влучних залпів артилерії перетворять цю флотилію на купу уламків. Він підкреслює: для наступу потрібні переправи для техніки, а під вогнем української розвідки і артилерії це надскладне завдання . До того ж усе узбережжя заміноване, що робить масштабне форсування великої річки ще більш проблематичним .

На підставі наведених фактів можна зробити висновок: найближчим часом російські війська навряд чи спроможні форсувати Дніпро в районі Херсона і розвинути наступ. Українська оборона добре підготовлена, ворог знаходиться під постійним спостереженням і вогневим ураженням, а природні умови не дають окупантам жодних “сюрпризних” шляхів. Якщо навіть Кремль зважиться на такий відчайдушний крок, наслідком майже напевно стане провал операції та величезні втрати для російської армії. Херсонський напрямок залишається радше зоною психологічного та артилерійського протистояння, ніж плацдармом для нового широкого російського вторгнення. Україна продовжує зміцнювати цей рубіж, а світові військові аналітики уважно стежать за ситуацією, сходячись на думці: друга “битва за Дніпро” в сучасній війні буде для агресора недосяжною авантюрою.