В Одесі притулок Yoko adoption, який працює у форматі трикімнатної квартири, нині опікується 36 котами, а найтяжчих і тварин при смерті його засновниці забирають на домашній догляд до своєї родини.

Про особливості роботи притулку його власниці Олександра та Ліза Шостак розповіли в інтерв’ю кореспондентці Інтента Наті Чернецькій.

За словами сестер, вони намагаються не перевищувати межу у 40 тварин, оскільки простір квартири має свої обмеження, а більша кількість котів у такому приміщенні вже створює надмірне навантаження і для людей, і для самих підопічних.

Волонтерством Олександра та Ліза почали займатися ще у 2014 році, однак окремий притулок для котів оформили лише у 2022-му. Як згадує Олександра Шостак, любов до тварин і бажання їх рятувати формувалися ще з дитинства, коли сестри росли у військовій частині й постійно бачили поруч покинутих собак.

“Почалося все дуже давно, влітку 2014 року, а сам притулок з’явився лише чотири роки тому. Ми з Лізою росли у військовій частині, і там постійно з’являлися тварини. У нас жили собаки: всіх дівчаток звали Джессі, а хлопчиків – Боня. Оскільки це були 90-ті, питання регулювання чисельності тварин у місті вирішувалося дуже жорстоко. Ці Джессі та Боні з’являлися, а потім зникали. У собак стріляли, забирали на мило”, – розповіла Олександра Шостак.

Безпосередньо до волонтерської роботи сестри прийшли ще в підлітковому віці. Поштовхом стала історія зникнення однієї із собак, якою вони опікувалися. Пошуки тварини привели їх до притулку “Ковчег”, після чого допомога безпритульним тваринам стала постійною частиною їхнього життя.

Попри досвід догляду і за собаками, і за котами, свій притулок дівчата вирішили зробити саме котячим. Вони пояснюють це не лише особистим вибором, а й практичними причинами: для котів простіше знайти приміщення в межах міста, тоді як собачий притулок потребує зовсім інших умов, більшої площі, віддалення від житлової забудови та значно більших витрат.

Олександра Шостак зізнається, що у майбутньому мріє створити притулок і для великих тварин, зокрема коней або корів. За її словами, такий досвід вона вже бачила на власні очі під час поїздки до притулку у Вінницькій області.

“На мій день народження ми їздили до притулку в Буші у Вінницькій області. Там живе близько десяти корів. Це дуже затратно й за ресурсами, й за фінансами. Тому вони нікого вже не приймають, а займаються лише тими, кого врятували раніше. Це чарівний досвід. Там можна погладити корову, поспілкуватися з нею, побачити зовсім інше життя”, – розповіла волонтерка.

Ліза Шостак додає, що собаки, на її думку, більш емпатійні, однак догляд за ними значно складніший. Вони голосніші, потребують регулярного вигулу та більшої кількості людей для щоденної допомоги. Натомість із котами працювати простіше, адже їм не потрібні прогулянки, а утримання таких тварин потребує менше фізичних і фінансових ресурсів.